Осіннього ранку сидиш у майстерні, чамрієш над чистою карткою. Вчорашнього вечора, лаштуючись до сну, полінувався записати. Чи, може, збирався це зробити уві сні?
Мене в парку Шевченка скоро зненавидять і молоді і не дуже батьки… Стою з Дарцьою фактично раком над клумбою. Мала нюхає квіти. — Рвати не можна, сонечко, тільки нюхать, — промовляю як мантру.