Жила колись у нас на вулиці вчителька. Давно це було, ще до розвалу совка. Імені вже не пам’ятаю, но всі називали її по батькові — Павлівна. «Шухер, пацани, — Павлівна йде», — ховали цигарки пацани коли помічали її постать на кутку. Павлівна була не дуже розумна, не дуже охайна, криклива, та ще й злопам‘ятна.
Шухер, Падлівна йде…
