Вчора був святковий день, але я стала свідком прикрої історії. Доки чекала автобус, на прохідній санаторію «Лісова поляна» відбулась дика сцена між товариством чоловіків, що трішки випили у лісі, та охоронцем. Хлопці кричали: «Слава Україні!», а охоронець відповів таким матом, що всі були ошелешені…
Велика майстриня короткої прози, письменниця із загостреним відчуттям соціальної несправедливості, золота душа – так називають Валентину Мастєрову, яка плекає слово і сад, поселившись у маленькому чернігівському селі, де навіть пошти нема. Живе так, як пише: просто, глибоко переймаючись долею духовно сильної, талановитої, а де обділеної щастям-долею української людини.
Повернулася з Чернігова, з Покровської толоки. Мала виступ зі сцени, де говорила, як добре, що організатори на День Козацтва, УПА, Покрови і Захисника України організували книжкову толоку. Адже українська книжка формує український світогляд. А спільний світогляд у громадян веде до порозуміння, швидше формується міцна нація, яка будує процвітаючу країну.
