Коли ще на початках літа мені написала незнайома дівчина Таня і попросила про зустріч з її мамою, я здивувалася. Ще більше здивувалася, почувши, що її мама Марія давно і багато їй розповідала про мене малу (!), пам‘ятає мене ще з мого давнього раннього дитинства і віддавна мріє «про зустріч з Марічкою»… Од відповідей на мої уточнюючі питання дівчина Таня майстерно ухилялася, цим ще більше інтригуючи. От я й губилася в хаотичних здогадках, згадуючи всі свої «дєццькі косяки і косячища», але позаяк їх було (охх…) немало, то я це невдячне діло розмов із совістю покинула…
Подарунок долі наприкінці літа
