Прочитав книгу Любові Бенедишин «Дарунок Сізіфа» і несподівано відкрив для себе глибоку і мудру поезію. Несподівано, тому що знав поетесу за літературними сайтами ще раніше, але здавалося, що її віршам не вистачає якоїсь летючості, щоб одразу запасти в серце. Тепер бачу, що поезія Любові Бенедишин має одну особливість. Щоб відчути смак її віршів, потрібно вчитатися в них ще раз.
Мій Миколай сьогодні з гумором! Мабуть, він знає, що кому треба найбільше… Зарання приготувала маленькі подаруночки дітям. І, як завжди, на світанку встала, щоб розкласти їх під подушки. Тихенько, не вмикаючи світла, рухаюсь від ліжка до ліжка моїх меншеньких. Потім легесенько прочиняю двері до кімнати старшого сина…
На Миколая я завжди згадую Миколу Лукаша, бо цього дня він народився. І скільки б літ не минуло, а він все промовлятиме до нас своїми перекладами, хоча б віршем Роберта Бернса «Пригода»:
