Саме сьогодні проминуло 21 рік відтоді, як відлетів до Ирію один із моїх перших учителів у світі поезії — Іван Іов. Йому було лише 52, але слід у літературі він залишив потужний. А ще був неймовірно щирою людиною і залюбки допомагав усяким поетичним зелепухам, яким я був, коли познайомився з Іваном.
Є феномен, який називаю «правилом рекламної надмірності». Починаючи із середини 90-х він зіграв у нашій пресовій журналістиці фатальну роль. На вид усе просто. В тиражні видання пішла потоками реклама — десь ширшими, десь вужчими, але стабільними. Редактори потирали руки — потекли грошики. І вхопили цю масну наживку: загачували рекламою цілі полоси.
«20+1, або земля мертвих» Павла Вольвача видало Видавництво Старого Лева, книжки якого, слава Богу, всюди є, і їх читають. Як нам мене, сильна й важлива збірка оповідей про тих, хто пройшов життям автора, лишивши по собі якісь спалахи (видіння та відлуння, як написав один із персонажів цих есеїв).
«Жінка може протриматись цілий день на одній канапці і двох компліментах…». Слова французької письменниці Франсуази Саган, насправді — Франсуази Куарез, а псевдонім вона запозичила в одному із романів Марселя Пруста…
