У місті, де зараз живе моя донька з моєю дворічною онукою Уляною, висить великий соціальний біг-борд. На ньому: щаслива сім’я — тато, мама і двійко діток, про щось радісно сповіщають світові… У тата тієї віртуальної сім’ї на фото є борода.
Я не встиг сказати батькові, що поважаю і шаную його. Мене виправдовує хіба те, що коли його покачав бик і батько вже не міг пити навіть чаю, не те, що їсти, я організував його операцію аж у Києві. Це було дуже непросто у всуціль дефіцитні 90-і. Але люди-ангели траплялися скрізь: один несподівано знайшов ліки, яких не було, а другий зробив безкоштовно операцію.
Вони безжально, з гарячим серцем нищать ворогів, і з холодним розумом, відключивши почуття, рятують своїх. Вони шиють-зшивають під зливою куль, везуть поранених під акомпанемент танків та градів. Вони не реагують на «*лять нарешті! Шо так довго?!!!», але на питання: «Док, є щось від срачки?», сатаніють: «Та ви за**али! Де ти був коли я аптечку вам збирав?!».
