Іноді трапляються такі дивовижні збіги, які годі кому й пояснити. Бо вони дивовижні лише тобі, і більше нікому. Якось так трапилося, що я читав «Щоденники» Олександра Довженка напередодні тої ночі, коли рашистські виродки знищили Каховську дамбу. І саме в тій їх частині, де йшлося про її будівництво. Олександр Довженко — геніальний український режисер. Навіть Сталіну не стало духу його знищити, хоч він і намагався.
Щиро кажучи, я ніколи не ставилася до творчості, як до роботи. Але і не як до розваги, звісно. Для мене це щось на кшталт духовної практики, котра мусить приносити радість і задоволення. Бо якщо не приносить — то просто не пиши. Ніхто ж не змушує. Ну, мене точно ніхто. Однак все це – гарна теорія. На практиці все складніше. І, так, часом буває важко. І вислів «творча криза» — такий заяложений, тисячі разів висміяний (зокрема і мною) — таки грунтується на реальності.
А може, щастя – це просто відсутність нещастя… Зморшки обличчя – історія твоїх емоцій. Дзеркало очей – історія твоїх думок. Кроки ніг – історія географії твоїх мандрів. Рисунок долонь – історія твоїх дотиків і привітань. Ритми серця – історія твоїх переживань. Стан душі – історія твоєї віри. Історія хвороб – історія твого життя.
