Учора був День народження Григора Тютюнника. Найглибшого, як на мене, з українських письменників. Не знаю, чи розумів хто ще так Україну, як він. Кому вона боліла так само, як йому. Чи вмів хто ще так говорити з нею, однією з нею мовою. Деякі люди життя тягнуть, або волочать. Григір Тютюнник життя жив. Іноді я відчуваю людину, як рана сіль — писав Тютюнник.
У кожного є такий знайомий, який на запитання «Як справи?», завжди відповідає: «Краще всіх!». Ну, правда ж, є? Думаю, їх треба всіх зібрати десь в одному місці і нарешті з’ясувати хто ж серед них найкращий, і в кого справи йдуть найкраще всіх на світі? Хто з них номер один.
Коли чую побажання «перемоги», я часом трохи психую і можу наї*нуть. Бо це с*ане пекельце. Про яку перемогу говорите?! Ми живемо в світі, де абсолютна меншість ціною власного життя і колосальної самопожертви гарантує безтурботне життя абсолютній більшості. Ми живемо настільки різним життям, що неможливо навіть уявити.
Ті політичні технологи, які в погоні за рейтингами для своїх клієнтів зараз намaгаються примазатись до авторитету армії і Головного командувача ЗСУ Валерія Залужного – піймають у результаті oблизня і загублять свої рейтинги та ще й підмочать репутацію військового керівництва України.
