Не знаю-не знаю, чи кожен би справився… Та мені, схоже, вдалося… Усі великі міста світу, мають якийсь свій, характерний їм, настрій, я би сказав, смак. Якщо лише взяти напрямок гастрономічний, то опинившись, наприклад, в Полтаві — хочеш рум’яних пишних галушок з часничком, в Мюнхені — обов’язково круто запеченої свинячої ніжки з квашеною капустою, в Мілані — посмакувати з добрим сиром піцу, в Празі — темного смачнючого пива…
Якщо вам хтось в селі каже, що він завтра зайде — це абсолютно нічого не значить. Ви можете не побачити цю людину 20 років потому. І не скучити… Тут такі правила, такі закони, такі принципи, таке життя. В селі не виникають ніякі причинно-наслідкові звʼязки і не наступають ніякі наслідки. Село зневажило сингулярність…
Щоразу, коли тролейбус ставав на зупинці “Вулиця Герцена”, я бачив вікно кав’ярні, за яким стояв літній бариста. І я навіть поділився своїми емоціями у ФБ: сивобородий бариста бяляпенсійного віку – диво рідкісне на весь Київ…! Чи комфортно йому на «студентському» робочому місці?
