Сухе, зівяле листя голосно шаруділо під ногами. І то так голосно, що я ступав з якимсь острахом, наче боявся чогось. Чого? Що хтось побачить мене тут в саду самотнього, безрадного, згніченого тро́щею всіх сподівань? Але кому це потрібно? Та й що кому до мене? У селі й людей катма. Вийдеш за ворота, постоїш, і ні душі не уздриш ні з того, ні з иншого кінця вулиці. І все одно мене лякало це шарудіння. Хотілося ходити беззвучно, як тінь. Та ба.
Цей знімок ще раз показує – сучасна політика — це театр. Тут ллʼється томатний сік, а не кров. Як тільки не обзивали один одного ці два амбітні дідусі на виборах, які тільки ярлики не тулили… А от сидять, ручкаються, посміхаються один одному. Чому таке лицемірство?
Давно назрівало, але руки не доходили. Але я на руках ходити не вмію, бо це неефективно. До речі, про «ефективність». Цей термін дуже популярний у високорозвинених суспільствах. Голандія тому приклад. Країна, що займає площу трохи більшу за Київську область, третя в світі за експортом аграрної продукції. За повної відсутності чорноземів, на засолених грунтах, розташованих нижче рівня моря, при постійних загрозах підтоплення та інших водно-стихійних катастроф. Третя! В світі! Так само і ізраїльська армія, що саменька протистоїть мільярду ворогів.
