Юрій КармазИн своїм підвищенням по козацькій драбині… спонукає мене знову згадувати те, про що я вже писав… За чотири роки війни з Росією українське козацтво так і не проявилося як воєнізована потуга, здатна, як колись було, до оборони України.
Справді, чотири роки на теренах України йдуть справжні баталії (а не театралізовані дійства), за якими з тривогою стежить увесь світ. Відроджуються й нарощують м’язи ЗСУ й Національна гвардія… Уславилися своєю звитягою добровольчі батальйони (їх, здається, біля сорока), які воюють пліч-о-пліч з кадровими військовиками.
Вшановуємо живих героїв і оплакуємо загиблих…
Орда, з якою доводиться мати справу нашим воякам, — різношерсна. Там і кадрові російські військовики, і колишні «беркутівці», і баньдюгани-бойовики з відповідними прізвиськами, і російські найманці, які косять під… «донських козаків»…
Ви звернули увагу на вельми цікавий нюанс?
У переліку ворогів України згадуються, хай і ряжені, але ж козаки. Звичайно, російські. Вони відіграли свою злу роль у Криму. Вони бешкетують і на Донбасі.
Але мене непокоїть інше: у переліку тих, хто стоїть зараз в обороні України, поряд із вояками ЗСУ, Національної гвардії, міліції й добровольців навіть не згадуються козаки українські.
Згадайте, скільки козацьких осередків і товариств появилося від другої половини 80-х років, яку активність вони проявляли, скільки масових заходів влаштовували, як енергійно відновлювали бойові мистецтва…
А яких гетьманів обирали!
Згадую імена: Чорновіл, Мулява, Ющенко… Хто там ще?
Пішов поґуґлити, щоб довідатися, куди ж поділося наше славне козацтво у цю лиху для України годину. І ось що поміж іншим видав мені Ґуґл: «Пропали пани гетьмани, а кобила порох з’їла». Козацька діяльність 700 осередків практично ні в чому не проявляється.
У чиїх руках сьогодні гетьманська булава?
Тепер, оно, у Кармазина…
А чи могло б українське козацтво проявитися за нинішніх обставин не гірше, ніж проявляє себе той же Правий сектор? Могло!
Виходить, що не тим шляхом пішло відродження традицій українського козацтва. Аж надто захопилися етнографізмом, шароварщиною, театралізованими дійствами, а про актуалізацію традицій, про включення їх у сучасне суспільне й громадянське життя навіть не подумали.
От і вийшло, що сила, яка першою мала б піднятися на прю з ворогом і надихнути воїнів ЗСУ та Національної гвардії, залишилася поза грою, жодною мірою не проявившись у пасіонарному рухові добровольців.
Напевно, настав час розгорнути широке обговорення історичного досвіду, сучасного стану і перспектив розвитку українського козацтва. Нам треба по-новому поглянути на козацтво як явище, на його значення для нашої ідентичності, на його можливості в національному поступі. Одно характерництво чого варте!!
Очевидно, уже годі захоплюватися лише історичною романтизацією козацтва й шароварними театралізованими дійствами. Настав час замислитися над відродженням реальних традицій козацького демократизму, укладу життя, бойового духу, військової майстерності та ін.
Запрошуючи до дискусії, сподіваюся, що ми вибудемося на шлях справді ефективного відродження українського козацтва, і через який час його справжній, а не оперетковий, гетьман успішно кандидуватиме на посаду президента України.
У мене немає жодного сумніву, що наступні президенти, очільники уряду та силових міністерств повинні вибиратися і обиратися виключно із козацького середовища, із старовинних козацьких родів.
Володимир Іваненко
