Нас було четверо.
Віталька, Санька, Вітька і я. Ми дружили і нам ніколи не було сумно. Збираючись ввечері в кар’єрах, подалі від хат, ми курили самосад чи крадені бички, які збирав на чорний день в банку батько Віті.
Під захід сонця ми сиділи на уступі в кар’єрі і мучили дві чернігівські гітари «сходами в небо» чи «райдерзом он зе шторм». Все підбиралося на слух, навіть слова, у вечірнє небо летіла какафонія, ми передавали самокрутку по кругу і кайфували.
А у вихідні збиралися в мене і писали на 302-гу «Весну» наші альбоми, які мали викинути нас на саму рок-верхотуру, де на нас вже чекали Аннус Янг, Томі Айомі, Озі та Лемі.
Першим пішов Санька.
Його вбили в армії перед самим дембелем. Коли ми, попри заборону, відкрили гроб і побачили роздавлені чоботами костяшки пальців, кургузий капітан-колобок, який супроводжував тіло, втік в невідомому напрямку, загубивши фуражку.
Вітьку знайшли мертвим на будівництві в далекому чужому місті. Його батьки не покликали нас з Вітальою на похорон. Просто відвезли в село, звідки вони родом і яке Вітька ненавидів всім нутром через гектари картоплі, та й закопали подалі від нас. Ми поїхали туди через пару місяців, сиділи серед зів’ялих вінків, курили, пили і слухали «і справедливості для всіх».
Віталік вперше сів у двадцять один.
Сука-сусід, прийшовши з армії, встроївся в мусарню, вже за місяць «знайшов» у нього траву і отримав нові пагони.
На волю Віталік вийшов уже іншою людиною. Варив, колов, ботав як понімающий і пив чіфірь з тромбонів. Його поставили на перо під час третьої сидки, і він помер в тюремній лікарні. Оскільки на той час його батьків уже теж не було, а я про це не знав, то Вітальку поховали на тюремному кладовищі під якимсь номером.
Брайан Джонсон — оглух, Лемі і Малькольм померли.
Я більше не курю, майже не п’ю і не пишу пісень. В шухляді стола лежить касета, на якій карандашем надряпатно «невгамовні, перший альбом».
Касету нема на чому слухати, та й навіщо?
Якщо включити, то отримаєш розстроєні чернігівські гітари та підліткові воплі. А так — я й досі тримаю в голові той дух бунтарства, який розмазав нас об життя.
Рок-н-рол живий.
Руслан Горовий
