Для Степана Павловича Колесника відгуки його студентів, привітання, побажання без сумніву творили чудеса. Чого тільки було варте «дорогий Вчителю»… Ці слова були дорожче золота. Почувши їх, невимушено вдавався до емоцій, казав: «Ну, скажи, чи можливо, аби через десятки років, так щиро моє студентство відгукувалося про лекції, про мене, як викладача. Мабуть, щось я їм все ж таки дав доброго, корисного?»
А далі ми насолоджувалися спогадами про художні домисли, про вагу і магію слова, про метафоричне письмо, про деталі в художньому матеріалі, про те, як важливо вийти на свій рівень, про тих студентів, які досягли значних успіхів у житті.
А як ніжно, з посмішкою цитував слова котрогось із студентів, який на екзамен приніс нарис, де було написано: «Дикошалими мустангами прокопитили літа».
Посміхаючись, згадував, як проводили в університеті оцінювання викладачів студенти (таємне опитування). І про цю подію навіть розповідали студенти-журналісти в одній із передач на радіо, яку випадково почув.
«Сів щось вкусити на кухні, включив радіо, а там виступ голови студентської ради факультету журналістики. Розповідає слухачам про проект, як усе робилося, як виникла ідея… і раптом фінал: «Найвищу оцінку отримав викладач, письменник Степан Колесник». Господи, не вірю своїм вухам. Як?! Там професори, високі ранги, а я — доцент, і мені студенти поставили п’ятірку. Значить, щось їх зачіпає, є якийсь результат».
Я слухала його розповіді і розуміла — ось секрет незламності, довголіття, гарного настрою. Він прагнув жити для людей і саме тому його пам’ятали, шанували, цінували. Бо не вмів жити матеріальним, його не брали в облогу рвацтво і нажива. Для цієї дивовижної Людини головними цінностями були добро і щастя ближнього. Напевно, на генетичному рівні закладені прекрасними батьками, рядовими колгоспниками ці закони високої моралі.
До останнього дня він дякував долі, що подарувала щастя мати золотих батьків, найкращі риси людини, і розуміння того, що усе в природі має свою наступність. Завдяки цим законам Всесвіту та Степану Павловичу, світлий промінчик добра і людяності роду Колесників доторкнувся і до наших сердець. Ми горді тим, що брали уроки життя у найкращого Вчителя, який без сумніву, там, в раю втішається, що виконав свою місію на землі, залишив часточку добра, світла, людяності у своїх нетлінних літературних творах, у наших душах і серцях.
Вічна тобі пам’ять,улюбленець долі, хоч ти й перед смертю сказав: «Мала, ти не уявляєш, що я пережив у цьому житті».
Віримо, що за усе твоє добро Господь наділить тебе своїми щедротами, долучить до загону небесних Янголів.
Оксана Одинцова
