Фільм — «Будинок Слово. Нескінченний роман». Сценарій — Любов Якимчук, режиссер — Тарас Томенко. Прокат із 9 травня всюди, де є кінотеатри. Для втаємничених: це белетризований, художній погляд на тріумф і трагедію мешканців харківського будинку «Слово» — українських письменників, котрі склали «Розстріляне Відродження».
Когось знищили фізично. Когось — морально. Але всі вони — українська класика. Чим мешканці “Слова” відрізняються від Олеся Гончара? Якісною творчою спадщиною. У Тичини є “Сонячні кларнети” — хоча є “Партія веде!” Це викидаємо, “Кларнети” залишаємо.
У Гончара викидається все. Він нецікавий, на відміну від буквально кожного з митців, котрих втілили українські актори, наші сучасники, реально зірковий склад. Кожному є кого і що грати. Хоча основна історія довкола Миколи Хвильового, кожному одному є повноцінно прописаний вихід.
І тут цікаво: фільм балансує між жанровим і авторським кіно, схиляючись частіше на користь гостосюжетної драми. Фільм міг вийти раніше. Зараз прем’єра — логічне продовження буму на українську класику 1920-тих. Не фільм стимулює видання — видання підтримують фільм.
Хотілося б спеціальних показів для школярів та студентів. З продажем книжок авторів, показаних у фільмі. Втім, враження кожного важливіші. Сходіть у кіно.
Андрій Кокотюха
