Мені подобається теза, що в Україні зараз твориться нова цивілізація замість тієї, яка не спрацювала. І я сподіваюся, що разом із старою цивілізацією в небуття підуть усі варіації культу Побєди та гітлер/нацизм як мірило всього на світі. І закон Ґодвіна перестане діяти. Пітер Померанцев колись розповідав, що через російську пропаганду деякі пострадянські люди, особливо літні, зараз (ну, це було сім років тому) переконані, що війна між Гітлерівською Німеччиною і Радянською Росією триває, і оце за вікном бухає — це нємци і наши. В Україні, здається, теж ніяк не можуть без наших і нємцев, тільки нємцами оголосили росіян.
Це так тупо!
На нашу мирну землю прийшла величезна російська армія, вона ґвалтує, палить, убиває, паплюжить, перетворює квітучі міста на пустку. За спиною в російської армії російське суспільство малює на пузі букву Z і хизуєься, як йому не соромно за «спецоперацію».
Українська армія успішно дає російській у «табло», ламаючи загарбницькі плани й змушуючи офігівати військових експертів в усьому світі. За спиною української армії українське суспільство мобілізує всі можливі ресурси, щоб ми вистояли…
І над усім цим лунає:
— Ви нацисти!
— Ні, це ви нацисти!
— Ви, ви нацисти! Ми у вас свастику в торгівельному центрі бачили!
— Ні, це ви нацисти, промова Путіна — це майже дослівна промова Гітлера…
— Нацисти! Денацифікуємо вас!
— Вас денацифікуємо! Російсько-фашистські війська!
— А «Азов»!
— А Мілонов! Мізуліна! Мільчаков!
— Гітлер!
— Гітлер!
Добалакаємося до того, що в російській агресії винен уже навіть не «тільки Путін», а «тільки Гітлер».
Я дуже хочу, щоб друга світова війна стала нарешті частиною історії — зі знанням реальних фактів і контексту, без повторення патріотичних міфів, без святкування спільних із Росією побєд, звеличування краснознамьонних дивізій і намагання запхати будь-яке зло, яке існує в цьому світі, в трафарет Гітлера. Гітлер здох. Це сталося давно. Росія — самобутнє зло, яке загрожує нам тут і зараз, і вона ще не здохла.
Коли нам і всьому цивілізованому світу вдасться її перемогти, ми не будемо цього святкувати, бо цивілізований світ не святкує перемог у війнах, а згадує жертв і каже «ніколи знову».
Отар Довженко,
світлина Макса Левіна, який загинув на цій війні
