Отар Довженко написав мудру статтю («Коли повиздохне самобутнє зло») про те, про що я думаю давно. «Нацисти», «рашисти», «фашисти», «день перемоги», «новий сталінград», «гітляр», і тд… На якого х*я ми й далі живемо в цьому дискурсі Другої світової і «великої вітчизняної»? Навіщо ми послуговуємся цими термінами, які не мають до реальності жодного стосунку? Для чого ми тягнемо в майбутнє цей вантаж не своєї пам‘яті?
Надворі давно нові часи, нові битви, нові вороги, і нові герої. Вони варті власних дефініцій і визначень. Так само, як і всі ми варті власної своєї історії, а не задавнених «ксерокопій».
Ніякі сумнівні порівнянні з минулим, як на мене, недоречні, непотрібні, ба, навіть шкідливі…
У Гітлера був «план барбаросса», у путіна — «план довбойоба». Ото й усі аналогії.
Віталій Чепинога
