В Ізраїлі провели дуже цікаве дослідження. У чоловіка взяли краплю крові і вивели на екран. І отримали дуже цікаву картину. Ось бактерії, вони повільно рухаються, а ось макрофаги, кров’яні тільця, обов’язок яких стежити за чистотою крові. Вони як санітари-дезінфектори. Така у них місія — видаляти все небезпечне і чужорідне.
Але …
Якісь вони сонні. Бактерії безтурботно рухаються, ніби по бульвару під час вечірньої прогулянки, а макрофаги сплять. Вони їх не бачать.
А в цей час людині, яку випробовують, вмикають смішний фільм, комедію, і у нього починає поліпшуватися настрій. І ось далі починається найцікавіше. Макрофаг раптово прокидається і негайно приступає до виконання своїх прямих службових обов’язків. Він підступає до бактерії і з апетитом починає заковтувати її. Можливо, прийшов час обіду, і він відчув неабиякий апетит, але … Насправді все набагато цікавіше.
Зв’язок «свідомість-тіло» давно обговорюється і вже зібрано багато доказів. Але в цьому дослідженні цікаво те, що клітини імунного захисту дуже чуйно реагують на наш настрій. І це ще не все. Відзначаємо важливу річ: крапля крові була відділена від свого господаря. Господар в цей час сидів в іншій кімнаті, і його настрій якимось незбагненним чином впливав на краплю крові, яка перебувала в іншій кімнаті…
Отже, існують якісь інформаційні канали, якими проходять сигнали свідомості і можуть впливати на об’єкт, що знаходиться далеко від самого об’єкту свідомості. Але у цього дослідження є ще нюанс. Випробуваному 
тепер вмикали фрагменти з фільму жахів. І що ж? У той же самий час у краплі крові стали відбуватися ще дивовижніші речі. Тут вже активізувалися… бактерії!
Вони раптом ожили, підбадьорилися, і якось раптово їх стало більше. І вони почали господарювати, ніби у себе вдома. І навіть стали нападати на макрофагів. Ті стали «задкувати» і розбігатися в різні боки. Розбігалися тільки ті, які встигли…
Принцип зрозумілий: стан свідомості — найважливіший фактор підтримки нашої внутрішньої екології. І не тільки нашої. Адже сигнали свідомості, як ми вже зауважили, починають поширюватися в оточенні і впливати на віддалені клітини власної крові. І не тільки власної.
Адже мої діти і родичі — це моя кров. Значить, мій настрій впливає на стан макрофагів моїх дітей, де б вони не перебували — поруч або на іншому континенті. Отже, мій стан свідомості причетний до, так би мовити, «родового імунітету».
Принагідно пригадую кумедну історію. Її розповів мені один пацієнт, годинниковий майстер. Робота ця, як ми знаємо, дуже точна, вимагає великої уваги і точних дій. Але ось іноді під час роботи у нього починав смикатися вказівний палець лівої руки. Ясно, що в цьому стані працювати неможливо. Що робив при тому годинникар? Ні, він не брався за масаж пальця, не пив магній, аби пом’яшити спазми, не давав відпочити руці. Він брав телефон і дзвонив матері, яка живе за сотні кілометрів. Якщо ви думаєте, що він просив її ради, як прибрати дошкульне тремтіння, то помиляєтесь.
Давайте послухаємо, що він говорить: «Мамо, ви шо, знову переживаєте за мене?! Припиніть хвилюватися, а то я не можу працювати!».
Якщо навіть легке хвилювання матері здатне викликати збій у фізіології її сина, то що говорити про великі потрясіння? Звідси ми робимо важливий крок у розумінні суті речей. А висновок простий: колишня формула: «Це моє життя, що хочу, те й роблю» безнадійно застаріла. «Наш стан свідомості відповідальний за стан імунітету наших дітей, родичів і близьких» — ось як тепер треба розуміти життя.
Значить, треба знайти спосіб створення ейфорії, радості, щастя, і бажано створювати його в найбільшій кількості.
P.S.
Стає зрозумілим і феномен Нормана Казинса: лікувати за допомогою сміху від невиліковної смертельної хвороби. Роздуми привели Нормана Казинса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, якщо вони є «провокаторами» захворювань, то емоції позитивні, активізуючи її діяльність, можуть стати «стимуляторами» одужання. Причому кожна людина володіє дуже простим і доступним засобом зцілення — сміхом. Стара приказка: «Сміх — найкращі ліки» набуває нового фізіологічного підгрунтя.
У 1976 році Норман Казінс видав автобіографічну книгу «Анатомія хвороби (з точки зору пацієнта)», яка буквально заподіяла вибух. Спираючись на власний досвід, автор показав, що позитивний емоційний стан може вилікувати навіть від важкої хвороби.
Микола Гонта
