Нізащо не сів би це писати, коли б Василь Кобець із Чернігова не запитав публічно на своїй сторінці у Фейсбук: «Кого ви будете ненавидіти завтра?», бо сьогодні на його думку знайшлися українці, що ненавидять Арєстовіча. У підтексті читається здивування: чому не росіян? А ще про нетерпимість чверті українців до іншості та від природи їхнє люте бажання перманентно ненавидіти хоча б когось. Оскільки фейсбучний коментар має свої рамки, то відповім пану Василю як раніше казали «у відкритому листі».
Так ось, пане Василю: Арєстовіч це такий собі Голохвастов, Хлєстаков і Остап Бендер в одному флаконі. Можливо, ви й фотографувалися з ним, але навряд чи цікавились його «творчістю». А коли й цікавились, то неглибоко. Чому неглибоко — не знаю, можливо, не любите глибини, хоча та мутна калюжа хіба що по кісточки буде.
Арєстовіч вважає себе чи не уберменшем! Послухаєш його — він і кадровий розвідник, що ходив за лінію фронту, він і військовий стратег, він і Актор давньогрецького театру чи актор-онаґата японського театру Кабукі (які виконують жіночі ролі). Ну, а як інакше: розвідник екстра-класу, Агент 007! Він і філософ, він і ритор, він і психолог, і мистецтвознавець, і… Одним словом, геній.
Геній не просто так, а, звісно, за гроші київських дурників, що платять йому за тренінги та лекції. Що ж він читає?
Семинар «Философия сознания»
Cowo.школа: “Мышление и действие”
“Военное дело и его гений” с А.Арестовичем (курс лекций)
Модули курса «Искусство мыслить и говорить»
Школа мышления Апейрон
“Сказкотерапия” курс лекций
Мудрости Арестовича (блог на Ютюбі)
Вам не видається це смішним? Ні?? А я от послухав якось на Ютюбі його лекцію-семінар «Мета-теория реальности и задачи фазового перехода» і з п’ятої хвилини зрозумів, що Арєстовіч банально й не дуже сам розуміючи, переповідає наївним слухачам зміст науково-популярної книги «Кроляча нора» (про основи квантової фізики), гроші за це бере і створює собі серед лінивих дурників образ всезнаючого Гуру, хоча насправді є банальним самозакоханим поверхаххапайком. Він і до нинішньої влади потрапив саме завдяки своїй поверховості та нахабності: подібне притягується до подібного. Його взяли навіть незважаючи на те, що після першого туру виборів 2019 року він обурювався на камеру: «Люді, ви что, с ума сошлі – голосовать за Зєлєнскава?!» Причина одна — він такий же совок невмирущий, як і весь «95-й квартал».
«Ну, про**алі…» — таке просте пояснення. А те, що отримали війну на багато років, втратили території, сотні тисяч вбитими й мільйони депортованими ворогом — те для трьох четвертей українців, про які пан Василь згадує в коментарі, вже й не важливо. Для Арєстовіча українська культура «малєнькая», а російська — большая, куда нам бєз нєйо?! Без Булгакова, Бродського, Гумільова.
У Арєстовіча є такий банальний вираз – «прастігоспаді»: це на позначення того, що йому не подобається, що він сам зневажає, а можливо, й ненавидить: «Кієво-Магілянская, прастігоспаді, академія», «Прастігоспаді, ура-патріоти», «Прастігоспаді, оппазіція». Мені тут цікаво, пане Василю, а що для вас особисто важить Києво-Могилянська академія? Що ви про неї взагалі знаєте? Тобто, хоч щось знаєте? «Ура-патріоти» для Арєстовіча — це ота чверть українців, а концентровано -майданівці, що й нині на фронті, депутати 8-го скликання, Турчинов, Луценко, Омелян, Нищук, Погребиський — чому вони в окопах, а разьвєдчік і стратєг Арєстовіч за гроші веде семінари «о воєнном дєлє»? Вже ж хто-хто, а ці люди точно могли сидіти в теплі і добрі, проте вони для нього «прастігоспаді оппазіція». Так хто кого ненавидить, пане Василю?
Десь так з місяць назад Арєстовіч на стрімі з Фейгіним висловився чітко: українці й росіяни — «ми же адін, па суті, народ: русскій маєво уровня любіт на Новий ґод Алівьє і я люблю, он смотріт «С льогкім паром!» і я сматрю. Разніца мєжду намі толька в том, что укрАінци любят анархію і волю, а русскіє нєт. Пачітайтє істочнікі сємнадцатава вєка – всє пішут, что нікакой разніци мєжду намі нєт».
В останньому твердженні весь, як є, Арєстовіч: совок, неук і поверхаххапайко, бо якраз усі мандрівники, яким довелося пройти через українські землі до Московії, свідчать саме про зворотнє — разючу різницю в характерах, зовнішньому вигляді та побуті українців і московитів.
Можна було би ще навести тут «разглагольствованія» Арєстовіча про патріотизм та те, ким він сам себе відчуває і як загалом ставиться (ставився) до відданості своїй державі, проте коли схочеться почитати комусь про це – нехай зайде на фейсбучну сторінку Руслана Бєдова і в дописі про О.А. знайде його висловлювання на цю тему – не хочу тупо списувати.
Хто любить Арєстовіча? На 90% русскоязичниє жєнщіни і українські жінки з тих, кому донедавна, хоч в очі плюй, було “какая разніца”, і “руські кіна інтєрєсні” — він їх заспокоює ще краще, ніж телемарафон. І тому зібрався в президенти, навіть дружині пообіцяв, що неодмінно стане ним. А що? І стане — льогко! Нашим людЯм аби красивий, а цей же ще й «хітрий, чертяка, спеціально гаваріт тіха, чтоби пріслушивалісь. Я би с такім нє отказалась» (з коментаря до стріму Фейгіна). Ми вже це з Хряком проходили — йшло ж наше бабство голосувати “за красівого”…
Ми ніколи не переможемо в цій війні й точитиметься вона роки й роки, якщо не навчимося за “красівими глазамі” бачити підлу душу, а за “прастігоспаді, словамі” розуміти суть сказаного.
P.S.
Вчасно не встиг дописати — о 12 годині світло вимкнули. Тим часом прийшла новина: позаштатний радник керівника ОП Арєстовіч написав заяву про звільнення. На кого розрахована ця «качка»? Хіба що на екзальтованих прихильниць цього «генія». Бо якщо людина поза штатом, навіщо заява? Може, Єрмак на ній ще й візу поставить? Навіть якщо позаштатний Арєстовіч є «дємоном на договорє» і зарплату в конверті отримує, то й тоді заява не потрібна. Одним словом, «комєдія для лохов». Лишається подивитись, що з цього вийде – так само буде з Фейгіним щодня «інсайдерською» інформацією ділитись чи на кілька місців перерву зробить, щоб шум затих?
P.P.S.
Страшна війна. Але те, що чекає на нас після неї, те, що ми взнаємо про неї після, чомусь страшить мене не менше. То що ж писали про Україну та Московщину іноземці? В Мережі знайдете подорожній щоденник Павла Алепського від 1654-56 років — почитайте. Хтось, можливо, слухав уривки з нього по радіо в передачі В. Яворівського. А нижче деякі цитати від іноземців про Україну ХVІІІ століття. Хай Василь Кобець, як начебто з Арєстовічем знайомий, дасть йому почитати — у того ж тепер з’явиться, можливо, вільний час, аби хоч трохи довідатись історію країни, в якій живе (поки що?).
1704. Жан Валюза, французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: «Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними… Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки… Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших».
1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що «…не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною», і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок…Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом… В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині».
1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: «У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди… Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще. Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки».
1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).
1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: «Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, «жила довго добром і молоком». Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом» (60, 141).
1729. Де Монті, французський посол у Варшаві, в листі до свого уряду пише: «Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності… козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу».
1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: «Жителі України хочуть бути вільним народом, не під’яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами» (60, 151).
1731. Вольтер, французький письменник: «Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви». «Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П’яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю… Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати… Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку… Він з’єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя» (60,153-154).
Prof. J.Robert. “La Mondo Slave”: «Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вона простягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців»
1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: «Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська».
Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: «Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з’ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням… Судовими справами запорожців займаються вибрані особи… Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро. Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства. Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною. Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого».
1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: «Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією».
1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку «Подорож по Росії», подорожував і Україною, де вивчав козаків: «Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний… підперезуються шовковими поясами… Вони веселі, привітні, «замилувані» до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян… В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи».
1760 р. М.Вержен, французський посол: «Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав…Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються».
1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: «Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться… і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ» (60, 158).
1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: «Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в’язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір». «По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні… поводились з нами чемно і ласкаво… коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу… Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в’їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками… поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни» (60, 161).
Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: «Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Було багато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі».
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав «Секретні спогади про Росію», де пише: «Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма… Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами… Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило… Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам… Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об’єднаням з Росією… Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки» (60, 175-176).
1772. Д.Маршал, англієць: «Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною. Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії… Україна має розвинене сільське господарство та промисли. Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії» (60, 160-161).
1775. Дюран, французький посол: «У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки» (60, 170).
1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: «На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев’яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто… земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки» (60, 178).
1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: «Гарній та великій…, де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності… Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки…, яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш продажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар» (60, 171-172).
1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: «Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі».
1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: «Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієї причини вона заслуговує на увагу… Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати… Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини, яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки».
Отак от, «Люся».
Володимир Ворона
