«Будеш із мене сміятися», – мовить Федорцьо з порогу.
«Я часто сміюся над вашими історіями», – кажу я.
«Але се інше. Се чудне».
«Чудне я особливо люблю», – зізнаюся.
«Тоді розкажу тобі, якщо обіцяєш, що не напишеш».
«Обіцяю, що напишу», – обіцяю я.
Хтось мене запитував, як даю собі раду? Один з моїх перевірених рецептів – книги. І першою прочитаною в новому році стали «Тигроло́ви» Івана Багряного. Завдяки наполяганню Василя Чепурного відкрила для себе цього письменника, щиро вдячна! Так, тільки зараз. Напевно, настав слушний момент. Я під величезним враженням! І від сюжету, і від героїв, і від сенсів, і від письменницького хисту. За жанром це пригодницький роман, причому з автобіографічними елементами. Багряний був засуджений і відправлений на далекий Схід. Утік зі спецпотяга НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру, майже два роки жив у тайзі, глибоко пізнавав цей суворий край та його мешканців.
Нізащо не сів би це писати, коли б Василь Кобець із Чернігова не запитав публічно на своїй сторінці у Фейсбук: «Кого ви будете ненавидіти завтра?», бо сьогодні на його думку знайшлися українці, що ненавидять Арєстовіча. У підтексті читається здивування: чому не росіян? А ще про нетерпимість чверті українців до іншості та від природи їхнє люте бажання перманентно ненавидіти хоча б когось. Оскільки фейсбучний коментар має свої рамки, то відповім пану Василю як раніше казали «у відкритому листі».
