Створювати, фінансувати й утримувати приватні музеї в Україні справа вкрай невдячна. Вже понад два десятиліття уся культурно-мистецька спільнота від вмовлянь, прохань і ниття, аж до агресивного крику й епілептичних припадків просить, благає, вимагає від усіх існуючих влад ухвалити «Закон про меценатство».
Але х*юшки!!!
Я й сам неодноразово зазирав у мутні чиновничі очі, які дедалі мутнішали (аж до гівняно-болотяного кольору), коли мова заходила про інноваційні проєкти в царині сучасного мистецтва, або нових форм музеєфікації. З часом втомивсь, перегорів і вже — зась!
На моїй пам’яті десятки приватних музеїв, що їх створювали успішні підприємці на піку своїх амбіцій, підкріплених фінансовим успіхом бізнесу (або с*ижженими корупційним грошама), за якусь пару-трійку років сходили на пси, бо як показує сувора практика сьогодення: «гарящіє глаза», «пилающіє сєрдца», грандіозниє плани «покоріть мір… рассказать міру… довести європейцям і американцям… виростити нове покоління українців, відродити традиції, історичну справедливість …» і. т.д. розбивалися об непомірні комунальні платежі або чергову фінансову кризу, зміну влади, розбиту сантехніку, бухих охоронців, с*ижжені відеопроектори, зжерту щурами електропроводку, експонати залиті гі*ном із старої каналізаційної труби…
Але головне — цілковиту байдужість персоналу, якому не поясниш, що зарплата береться з заповітного фонду власника-мецената, а треба вчитися самим заробляти гроші.
Бути самоокупаємимі!
Що в умовах сучасної України абсолютно НЕМОЖЛИВО!!! Я не бачив ЖОДНОГО мистецького музею, який показував хоча б нулі у щоквартальному фінансовому звіті!!!
І раптом…
Х*ЯК!! (як співає мій друг Орест Лютий). Сьогодні я опиняюся на території новоствореного музею СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ!!
В самій назві вже є трохи знайомого мені пафосу й «бажання довести усьому світу, що Україна це егегеййй… від Трипілля до сьогодення і вапще, коли єгиптяни тільки тесали перший камінь на піраміду, то наші пращури вже справляли нужду у фаянсові унітази розписані спіралями та свастонами… Вибачайте, час часто-густо робить з людей, як не циніків, то скептиків і це природній процес.
Словом, прошкую я до музею весь такий скептично-цинічний, аж раптом…. Х*ЯК (як вже писалося вище)) і опиняюся у ФАНТАСТИЧНОМУ МУЗЕЇ, продуманому до дрібниць! З чемними, всміхненими дівчатами на рецепції, блискуче організованим простором, освітленням, візуальними та аудіоефектами, яким можуть позаздрити найкращі світові музеї (а я їх на своєму віку троха побачив).
А головне — справжньою історією України від Трипілля до сьогодення (на цей раз без іронії), викладеною без імперських інсинуацій та перекручень, властивих нашим гібридним часам та атавізмам совка в академічних культурно-історичних колах.
Понад сотня історичних персонажів, що їм позаздрить будь який з двох десятків музеїв мадам Тюссо, серед яких можна впізнати наших співвітчизників (зокрема Дмитра Корчинського в образі князя Володимира і козака Гаврилюка в образі козака Гаврилюка із 17 століття (окрема подяка майстрам за гумор і історичні алюзії). А ще блискучий експозиційний простір, любов до деталей і нашого сьогодення (стенд російсько-української війни).
Словом, МУЗЕЙ ШЕДЕВР!!
Так що дорогі друзі, брати і сестри українці…
НЕ ПЕРЕВЕЛИСЬ ЩЕ МЕЦЕНАТИ ТА ПАСІОНАРІЇ НА ЗЕМЛІ ВКРАЇНСЬКІЙ!!
Тож поки державні щурі не перегризли проводку чи не залили все те багатство фекаліями власної байдужості — бігом у музей СУН!!!
Якому я щиро бажаю довгих років життя, процвітання, розширення та вдячних відвідувачів!!
А також особисто дякую людині, яка то задумала і створила разом зі своїми однодумцями — пану Валерію Галану!
СЛАВА УКРАЇНІ!!
Антін Мухарський
