Ексклюзивна хвиля

Подарунок Михайлові Коцюбинському

… Неоціненним надбанням української літератури стала повість Ольги Кобилянської «Земля». У швидкому часі по написанню вона була перекладена на безліч мов світу. Саме цим твором велика буковинка поклала початок символізму в українській літературі…

Твором гідним, аби увійти до скарбниці світової літератури, вважала «Землю» Леся Українка. Не скупився на панегірики Іван Франко. А Михайло Коцюбинський, вражений повістю, писав у листі до Ольги Кобилянської:

«Пишу до Вас під свіжим вражінням од Вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу».

… Десь тим часом, окрилена літературним визнанням, Ольга Кобилянська страждала… нерозділеним коханням до Осипа Маковея, редактора газети «Буковина». Це саме Осип Маковей відкрив її талант, виправляв і редагував тексти, допомагав 24-річній Ользі виробити свій оригінальний стиль. Дівчина була до безтями в нього закохана, проте Осип запропонував руку і серце зовсім інший дамі…

… Протягом 1895-1897 рр. Маковей був редактором газети «Буковина» в Чернівцях. Тоді ж розпочалося його дружнє та активне листування з чернігівським статистичним службовцем Михайлом Коцюбинським… Листи О.Маковея до М.Коцюбинського, датовані 1896-1909 рр., опубліковані разом з листами Михайла Коцюбинського до Осипа Маковея у виданні: «Музей М.М.Коцюбинського в Чернігові: Збірник 3, за 1943р.»

Осип Маковей неодноразово запрошував Михайла Коцюбинського до участі в західноукраїнській пресі. Автор «Fata morgana», у свою чергу, звертався до новеліста і поета з проханням надсилати власні твори до видань, що готувалися в Чернігові. «Ми дуже шануємо Ваш талант і ще раз просимо написати для нашого збірника хоч невелику новелу та кілька віршів», — писали М.Коцюбинський і М.Чернявський до О.Маковея у лютому 1903 року, запрошуючи його взяти участь в альманасі «Дубове листя», виданому «на згадку про П.О.Куліша» (Київ, 1903).

У фондах чернігівського музею зберігаються спогади дружини Осипа Маковея пані Ольги про їхню зустріч з Михайлом Коцюбинським у Відні 1909 року.

Наприкінці травня того року М.Коцюбинський їхав на лікування до Італії. Після короткочасного перебування в Чернівцях (де вірогідно мав зустріч з Ольгою Кобилянською, але документальних свідчень про те, на жаль, не збереглося) письменник прибув до Відня, де його зустріли В.Стефаник і О.Маковей.

Михайло Коцюбинський після вистави у Віденській опері був запрошений Маковеєм на вечерю. Ольга Маковей згадувала: «Щира приятельська розмова затягнулася в ніч надовго. Говорили про найбільш цікаві тоді теми нашої та світової літератури. Згадувалося також і про домашні буденні справи. Коцюбинський, наприклад, розказував, як-то він перебував зі своєю дружиною в Алушті, а його молода тоді дружина взялася хазяйнувати та варити… Розказував Коцюбинський дуже цікаво, з гумором…»

… Вони – і Михайло Коцюбинський, і Осип Маковей, і Ольга Кобилянська – мали багато спільного – від великого таланту літературного до великих душевних мук, що, певно ж, і живили той талант. Михайло Коцюбинський, звісно, знав і розумів як ніхто страждання Ольги Кобилянської та сум’яття Маковея. Бо й сам останні 10 років життя мав біль невигойний, сердечний, адже воно, його серце, належало не дружині, матері чотирьох його дітей, а іншій жінці — юній Олександрі Аплаксиній, на 16 років молодшій за нього. Відомо про понад 300 листів, які письменник написав своїй музі. Коли дружина довідалася про стосунки, то мудро і спокійно попросила чоловіка не руйнувати сім’ю.., і письменник погоджується, і залишається…

… Уже важкохворий, після багатьох місяців лікування Михайло Коцюбинський помирає 25 квітня 1913 року. Поховали його на четвертий день на Болдиній горі в Чернігові, на цвинтарі Троїцького монастиря. На похорон прийшло понад три тисячі осіб. В головах покійного поклали вінок від Олександри Аплаксиної — сплетений нею із цвіту яблуні…

***
Все це, не вмовкаючи ні на хвилину, уривчасто і захоплено розповідає мені чоловік, що вроджений у Сіверській землі, на Сновщині, але мешкає на Буковині, в Чернівцях, уже багато-багато років.

Ми їдемо старовинним Черніговом і позаяк ще маємо час до призначеної години, то зупиняємось в одній із вуличних кав’ярень, де на білі скатертини маленьких квадратових столиків осінній вітер сипле жовтим листям.

Вересневий буденний день зі святковим запахом кави навіває мінору, і є ніби постскриптумом до розповіді Миколи Максимця про Кобилянську, Маковея й Коцюбинського.

У торбі головного редактора чернівецького Видавничого Дому «Букрек», а до того многолітнього кореспондента, згадуваної тут, славетної чернівецької газети «Буковина», лежить 6 томів, що вже побачили світ, із 10-ти томного, академічного і найповнішого, видання творів Ольги Кобилянської.

З цим, справді царським подарунком, нас чекає правнук автора «Тіней забутих предків» Ігор Коцюбинський, директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського.

***
Ігор Юлійович ось уже майже два десятки літ очолює музей свого великого прадіда. Свого часу він закінчив Таллінське військово-політичне училище, і коли почалось російське вторгнення на Донбасі, вже в 2014 році воював на Луганщині, був заступником командира танкової частини по роботі з особовим складом…

В музеї ж за його керівництва одним із провідних напрямків стала якраз видавнича діяльність. Найпотужнішим виданням, підготовленим науковцями музею, є «Листи до Михайла Коцюбинського», зібрані в чотирьох томах, що вийшли друком у 2002—2004 роках. Згодом було видано збірник спогадів про Юрія Коцюбинського «Завжди з нами», а також його мемуари «Шрами на серці». 2007 року, завдяки старанням Ігоря Юлійовича, почабила світ прецікава книжка «Листи М. Коцюбинського до дружини»…

Отже, що є видавничим скарбом, правнук Михайла Коцюбинського відчуває вже за запахом друкарських фарб. Він тримає шість ошатних томів Ольги Кобилянської, яку так любив і шанував його прадід, ніби важкі золоті злитки… Він розчулений, каже, що це є дорогоцінна річ для їхніх музейних фондів. Він не знає де нас посадовити і чим пригостити. Ми п’ємо запахущий квітковий чай з медом і говоримо про Ольгу Кобилянську та Михайла Коцюбинського…

А в дивовижному саду і на яскравих клумбах великого Сонцепоклонника о цій осінній порі розкошують сотні різновидів кущів і квітів. Тут, певно, і досі лишилося ЩОСЬ, що привозив сюди з далеких світів і висаджував сам Михайло Коцюбинський…

На тутешньому обійсті повітря, здається, зримо тремтить солодко-гірким чорнобривцевим трунком. Тут дихаєш, неначе в церкві. І відчуття таке, немов сходили до причастя…

Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.