А ви пробували, панове, народившись у російськомовній родині в Києві, Харкові, Одесі чи Дніпрі перейти у школі на українську мову? Відазу: ги-ги-ги, тупой сєлюк, жлоб, дебіл, чмо, казьол, утирок…
В школі таке цькування мало хто витримає, запам’ятавши на все життя, що українська — то небезпека бути підданим обструкції, стати посміховиськом, парією, чумним чи прокаженим, відторгнутим соціумом та колективом.
Ця дитяча травма дуже болісна.
Багато хто з мого покоління її так і не подолав. Навіть вроджені українці з питомо українськими прізвищами і генеалогією, що пройшли через антиукраїнський вишкіл радянської школи, несуть на собі цю печатку панічного страху у разі переходу на українську почути на свою адресу ці образливі, закарбовані в підсвідомості слова — жлоб, рагуль, селюк, чмо, казьол та утирок.
Зараз в моді англійське слівце «булінг», що означає «цькування». Так от, за моїх часів цькування за мову було нещадним. Та й зараз це потворне явище нікуди не зникло…
Далі — інститут і молодіжне середовище, яке, наче і ставиться до цього толерантніше, але все одно… Так на рівні КВНщини дає тобі зрозуміти, що українське то таке — щось провінційне, недорікувате, як ото …. (далі — ряд прізвищ українських артистів, смішних радикалів-націоналістів, висміювання українських слів та словосполучень на кшталт «гвинтокрил», «летовище» чи «цап-відбувайло»).
І от ти вже толеруєш бухого товариша з Херсона, що о третій ночі врубає на повну «Любе» чи «Цой жив» із словами «вот ето бляха музика, а нє вакарчуковская хрєнь»!
Або ніяково усміхаєшся, коли подруга з Одеси на весь вагон метро заявляє: «Да я русскоговорящая украінка і любому, кто мнє что-то пізданьот про мову я глаза вицарапаю. Патаму шо я люблю Украіну большє многіх сраних патріотов в вишіванках… Русскій язик — вєлікій язик культури, балєта і Пушкіна на котором я виросла і імєю право говоріть в етой странє!».
І весь вагон толерантно мовчить українською, тому що в підсвідомості спливають слова… ну, ви знаєте, з першого абзацу…
Далі — влаштування на роботу.
Де тобі однозначно дають зрозуміти, що головна комунікаційна мова — російська. Українською — будь ласка. Але в обідню перерву і не в офісі. «Нє надо нам етой політікі. Ми внє політікі і вообщє етот язиковой вопрос нас раздєляєт. Главноє, чтоби ми панімалі друг друга, правда? Вон прогрєссівний Марат Гєльман вчєра об етом напісал… Ви нє чіталі Марата Гєльмана? Фу-у-у-у, провінціалізм какой…».
І це так.., дрібні побутові речі: скукожені мармизи офіціантів, коли до них звертаєшся українською, вперта російська адміністраторів банків, зверхня російська водіїв маршруток, нахабна російська переселенців з Донбасу (не всіх, але більшої частини), іронічна російська поціновувачів поезій Ахматової та Бродського, булгаковців та спадкових сатаністів. Віщунок, поп-артистів, дизайнерів одягу та іншої гламурної наволочі, що, показово повбиравшись у вишиванки, кілька разів на рік демонстративно ліплять вареники чи святять паски у церкві, красиво посміхаючись у камери робочою стороною перекраяного пластичними хірургами обличчя.
Потім ці світлини розходяться мільйонними накладами серед населення, яке бере приклад із своїх «кумирів». Ось вона ознака удаваної українськості — вишиванка двічі на рік, пасочка чи кулічік (какая разніца), борщ, русскій язик, варєнікі, сало, ну, і Марат Гєльман для особєнно продвінутих. А! І забил… журнал «ВІВА» і «95-й квартал».
Завершую: дорогіє русскоязичниє соотєчєствєннікі, обращаюсь к вам как ваш в прошлом дорогой русскоговорящій соотєчєствєннік. Питання мови якраз ОБ’ЄДНУЄ Україну. Я не зустрічав жодного російськомовного воїна, що побував у зоні АТО чи брав участь в ООС, і був проти закону про мову. Бо розділяє нас не українська, а саме російська мова агресії, ненависті, цькування та дискрімінації, яку я чув на свою адресу, чи не все життя, коли починав спілкуватися українською.
Тому віднині я буду об’єднувати Україну, як можу. Не вірю, що українці не здатні написати декілька слів українською, бо вчора, навіть мій друг з Москви (культурна, освічена людина), написав мені українською, привітавши з прийняттям закону «ПРО МОВУ».
Тому УВАГА!!!
ПОПЕРЕДЖЕННЯ!!!
ВІД 26-го квітня всі російськомовні дописи на моїй сторінці у Фейсбук БУДУТЬ ВИДАЛЯТИСЯ, оскільки я персона публічна, і шаную закони України!
Антін Мухарський
