Мене часто питають, що я думаю про теоретичну можливість демобілізації військовослужбовців, які провоювали, приміром, рік чи (вже скоро) два. Війна – дуже виснажлива річ. Не лише емоційно, але й фізично. Людський ресурс вичерпний. У людей плавляться мізки, сиплються суглоби, накопичується втома і наслідки численних контузій – і це якщо не рахувати поранення, каліцтва та смерті.
Очевидно для кожного: ротація необхідна хоча б тому, що з огляду на ці фактори у нас поступово знижується індивідуальна боєздатність бійців, а з ними і підрозділів. Однак на сьогодні немає жодного шансу на те, що будь-яка притомна ротація можлива. Перш за все тому, що у нас відсутня адекватна (кількісно і якісно) заміна. Але не менш важливим є і те, що в Україні сьогодні абсолютно відсутній суспільний запит на таку ротацію.
Наше суспільство за ці майже два роки війни так і не пристало на морально-етичну систему, в якій людина без військового досвіду не має жодних подальших перспектив. Ми живемо у світі, де, скажімо, Петро Порошенко може сховати своїх синів від армії за кордоном, але це не знищує його як політика. Те саме стосується, звісно ж, кожного депутата/чиновника, чиї діти зараз не в армії. Ба більше. Наприклад, колишній голова СБУ Баканов просто зобов’язаний як офіцер високого рівня бути мобілізованим, однак цього, звісно, чомусь не сталося і суспільство мовчки це проковтнуло.
Навіть майор Арестович з його “30 бойовими виходами за лінію” (здорового глузду?) після відставки так і не зустрівся з ТЦК. Список можна продовжувати до нестями. Зате ТЦК масово гребе на мобілізацію звичайних трудяг, порушуючи усі можливі законодавчі норми в прагненні виконати план.
Але чи хтось бачив ТЦК в нічних клубах, дорогих спортзалах, на Буковелі? Чому повістка не приходить іншим недоторканим? Наприклад, Стерненко на початку війни зробив для піару пару фоток у формі і різко “дембельнувся” без жодних правових наслідків чи суспільного осуду. А що, так можна було? Не важливо, наскільки він там наволонтерив – чому у нас можлива така нерівність перед законом і чому суспільство на неї згодне?
Так само ці всі усики, козловські, берези, луценки, хливнюки та інші “поверненці” – їхні випадки настільки кричуще виглядають на фоні загальної маси, що мали б стати для суспільства точкою кипіння, але ніт.
Жоден офіцер ТЦК, приміром, не потурбував поета Сергія Жадана, який може скільки завгодно волонтерити, але це не замінить норм Конституції. Не приходив ТЦК і до жодного іншого умовного монатіка чи Вакарчука. Панове, у свій час армія не оминула Елвіса Преслі і Мухаммеда Алі на піку їхніх кар’єр, але не наших “звйозд”. І суспільству по#уй.
А кого, скажімо, мобілізували з відомих журналістів? В редакції умовної “Української правди” чи “громадського” достатньо чоловіків призовного віку, які нічим не кращі за Конституцією від пересічного трудяги, однак, на відміну від останніх, за журналістами ніхто не полює.
І такий стан справ цілком влаштовує наше суспільство – принаймні, я не чув про жодні протести проти такої явно неконституційної нерівності. Тому ті, хто зараз вже у війську, не мають навіть примарних шансів на ротацію. З війська для нас є лише три виходи: лікарня, дурдом або морг. ВЛК списують лише мертвих, Березу і Луценка. І скільки б “лайків” ви мені не поставили – це ані на йоту не зрушить ситуації, оскільки в загальній масі суспільству така ситуація прийнятна. Суспільство згодне заплатити ціну цієї війни нашими життями, аби лише не виходити з зони комфорту.
Я не жаліюся. Кожен робить свій свідомий вибір. Але ми маємо розуміти, що ротації НЕ БУДЕ. Буде поступове поповнення наших втрат за рахунок невдах, яких спіймає ТЦК. Сподіваюся, це не завадить нам витягнути цю війну.
Олексій Бик,
на фото наш 300, вижив…
