Лагідні хвилі «Київського вальсу», які ладно пускає у залюднене фойє і коридори камерний оркестр, радісний гамір, яким зазвичай супроводжуються стрічі старих добрих друзів, аромат кави, що ним заманює гостей новостворений розкішний університетський «італійський дворик»…
… Шурхіт лотерейного барабана, у якому «фантики» таки безпрограшної лотереї, бо і щирі побажання на новий навчальний рік тут сприймають так само радо, як і цінний приз: сертифікати на комплекти навчальних посібників, на візову підтримку до Великобританії та Канади чи на безкоштовні навчання для вчителів і учнів у медіашколі Грінченкового університету.
І, звісно ж, групові фото та індивідуальні селфі біля стенду «Нова українська школа». Це, так би мовити, показний, урочистий, святковий бік традиційного зібрання освітянської еліти – на Серпневу вчительську конференцію.
А був іще й суто робочий – за дверима університетських аудиторій, які на два дні преобразилися в учительські робітні: дискусійні майданчики, тренінг-класи, конференц- та презентаційні зали. Тут панувала інновація: освітяни знайомилися із сучасними підручниками, наочним приладдям, комп’ютерними технологіями, методиками і навіть цілими освітніми стратегіями.
Для прикладу, Київський університет імені Бориса Грінченка запроваджує з нового навчального року таку освітню стратегію високої конкурентоспроможності випускників. В основі її – навчання на базі досліджень і практичної діяльності. Особливостями є зменшення часу на традиційні лекції та теоретичні семінари, перехід до інтерактивних технологій з широким використанням новітнього обладнання. Університет рішуче налаштований зруйнувати шаблонну опінію про українську освіту як про застаріле пострадянське явище. Нова освітня стратегія має суттєво оздоровити вищу освіту в Україні, вивести її на якісно новий рівень.
Тож недарма організатори цьогорічного Київського серпневого «освітянського віча» – департамент освіти, науки, молоді та спорту столичної міськдержадміністрації – обрали місцем проведення дійства Грінченків університет. І назву зібранню дали актуально-промовисту: «Нова українська школа 2017-2018 навчальний рік. Старт чи продовження поступу?»
Урочиста частина конференції зібрала добірне товариство: керівники київських шкіл та дошкільних закладів, фахові науковці, представники громадськості.
За імпровізовані учнівські парти на сцені університетської актової зали сіли і відкритий урок для освітян провели міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, директор Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА Олена Фіданян та український поет і видавець, цьогорічний Шевченківський лауреат Іван Малкович.
– Київська влада ціле літо готувалася до нового навчального року, – наголосила Олена Фіданян. – Третину бюджету Києва виділено саме освітянам. Ця цифра красномовно ілюструє ставлення столичної влади до проблем освіти. Якщо торік галузь отримала 111 млн. грн., то цього року вже 144 мільйонів. Наше завдання тепер – навчитися ефективно ці кошти витрачати, своєчасно освоювати. Нещодавно на нараді у Прем’єр-міністра було озвучено найгостріші проблеми галузі. Чи не найболючіша – дошкільна освіта. Маємо черги до дитячих садочків. Намагаємось їх зменшувати: вже скоротили втричі. До кінця року плануємо відкрити ще 10 дитячих садочків.
За годину до цієї конференції я була в товаристві Прем’єр-міністра та Київського міського голови: відвідали у Святошинському районі 179-й дошкільний заклад. Йому 42 роки, останніх 19 використовувався не за призначенням. На його відновлення з міського бюджету виділено 35 мільйонів гривень. Роботи тривають, їх там ще багато, проте ми доведемо справу до щасливого кінця.
Ми прагнемо нової української школи. Але нова українська школа – це і дитячий садок, який готуватиме дитину по-новому, це і професійний ліцей, який даватиме їй професію, і це університет, як той, у якому сьогодні зібралися. Ми у столиці запровадили свій локальний експеримент – «Освіта для життя». Так він називається. Це і є, вважаю, початки нової національної школи.
Олена Фіданян запевнила, що стараннями столичної влади найближчим часом буде розв’язано земельну проблему, яка багато років реально загрожувала школам та дошкільним закладам, зокрема і «будівельним рейдерством». До кінця року за ними закріплять у власність земельні ділянки – на це КМДА виділить 89 мільйонів гривень.
***
За словами міністра освіти та науки України Лілії Гриневич, нині талановиті фахівці все ще невмотивовані обирати учительську професію, бо на цю платню не можуть утримувати родину.
– Ми не можемо більше чекати, – переконана урядовець. – Кожен рік відкладання реформи штовхає нас до межі неповернення: нам конче потрібна нова якісна освіта, яка допоможе дитині повноцінно виживати в сучасному динамічному світі. Потребуємо нового освітнього середовища, зараз оновлюємо і презентуємо нові стандарти освіти.
– Але найголовніше, – звернулася пані Гриневич до зали, – це ваша роль, роль учителя. Сучасні модерні дошки у класах, планшети і решта будуть лише яскравими аксесуарами, косметикою, котрі мало чого варті, якщо вчителі не оволодіють методами діяльнісного навчання.
На думку міністра, інвестиції в освіту – це не тільки гроші, а й глибинна зміна філософії.
– Або розглядаємо освіту лише як витратну сферу, або маємо збагнути, що то справді інвестиція в майбутнє. Не може бути реформи без інвестицій. Філософія освітньої субвенції нині така: держава вкладає в оплату праці педагогічних працівників, але ми попутно запускаємо програму на спільне фінансування з органами місцевого самоврядування. Цього року до 1 вересня в країні буде введено 14 освітянських новобудов. Державний фонд регіонального розвитку на засадах спільного фінансування вкладає в будівництво дитячих садків і шкіл дуже великі ресурси.
Тим часом ситуацію з такими новобудовами у Києві міністр назвала «критичною»: «Люди купують у мікрорайонах нові помешкання, а шкіл і особливо дитячих садків поблизу нема».
Торкаючись перспектив нової української школи, Лілія Гриневич наголосила: плануємо, що з наступного року кожна дитина в першому класі працюватиме за новими програмами і всі вчителі пройдуть перепідготовку. Водночас вона закликала освітян, які працюють у звичайних школах, «не чекати нової української школи як з моря погоди», а спрямовувати діяльність методичних об’єднань, педколективів на оновлення програм, «бо це місток до нової української школи».
– Маємо наповнити предметністю саме уміння застосовувати знання для вирішення життєвих проблем. Тобто діти мають знати, задля чого вони те чи інше вчать, – підсумувала міністр. І додала: нові програми додадуть педагогічної свободи для визначення часу на вивчення певної теми, враховуючи особливості дітей у класі. А ще їх збагачено значним додатковим матеріалом, як цього й потребує компетентнісний підхід.
Лілія Гриневич визначила чіткі освітянські напрями нової програми: екологічна безпека і сталий розвиток, громадянська відповідальність, здоров’я і безпека, підприємливість та фінансова грамотність. Зауваживши: вчителі вже мають можливість отримати до цих програм навіть відеорекомендації.
– Якщо директор дбає про розумне навчання, працює з новим змістом і контролює процес, тоді і вчителі його школи ретельніші, – зауважила очільниця МОН. – Треба пам’ятати, що у нас, колеги, МІСІЯ. В одних була місія вийти на Майдан, на революцію Гідності, місія інших – боронити державу на Сході, а наша місія – мати творче педагогічне життя, яким би користатися українські діти. Тому вважаю, що місія керівника навчального закладу передовсім у тому, щоб організувати нову культуру в кожній школі, культуру обміну досвідом і педагогічного спілкування.
Торкаючись нових стандартів початкової загальної освіти, Лілія Гриневич, назвала їх «значно серйознішою і глибшою зміною».
– Ми переходимо до школи компетентності, – зазначила міністр. – На базі початкової школи і початкового циклу – активне діяльнісне навчання. В цьому плані неоціненною є ініціатива нашої столиці, зокрема Київського університету імені Бориса Грінченка. Маю на увазі їхній експеримент про початкову «Школу для життя». Щиро дякую ректору Віктору Олександровичу Огнев’юку і всій команді, яка працювала над цим проектом. Нам зараз потрібно творити благодатний ґрунт, на якому б цвіли всі, так би мовити, квіти, всі творчі ідеї, здатні внести нову цінність до нової української школи. Так будемо краще готові до повномасштабного її запровадження з наступного навчального року.
Міністр повідомила: в експерименті нової української школи нині бере участь 100 шкіл. За її словами, вони пілотуватимуть стандарт, вони матимуть освітні матеріали, і зараз вони проходять тренінги.
– Я дуже хвилювалася щодо того, як ці вчителі, котрі в експерименті. Наші блискучі педагоги, в яких по 25 років стажу, високі звання, нагороди… Якось побувала на такому тренінгу, наприкінці їх запитую: що відчуваєте, що нового ви тут почули? І ці досвідчені, блискучі люди мені кажуть: « У нас відбулася трансформація педагогічної свідомості». Розумієте, про що йдеться? Про те, на жаль, що у нас навіть найкращі вчителі на підсвідомості і досі, виявляється, працюють в авторитарній педагогіці. І ми думаємо, що це працює, бо діти нас слухають і бояться. Але це вже «вислизає» зі школи. Ми втрачаємо у такий спосіб наших дітей. І лише педагогіка партнерства може забезпечити нам надалі якісний ріст.
Завершувати відкритий урок перед столичними шкільними директорами випало Іванові Малковичу.
— Ви, певно, пам’ятаєте як мама будить сина… «Синку, вставай до школи». А він: «Мамо, я ще трохи посплю». «Вставай, тебе чекають вчителі». «О, мамо, якби ти знала, які бувають вчителі…». «Вставай, синку, тебе чекають дітки». «Боже, які це підступні, хижі створіння, я їх не можу бачити». «Ну, синку, вставай, ти ж директор школи…». А якщо серйозно, то ви тут, — зауважив Іван Малкович, — просто щасливці. Ви покликані показувати приклад всій Україні.
Навесні цього року я мав нагоду однієї відповідальної промови.
Я розповідав про одного особливого учня в українській історії. Це — Тарас Шевченко. Я хотів у тому виступі трохи змістити наголоси. Власне, заперечити усталену думку що Шевченко, що це безпросвітній кріпак. Я хотів показати його з іншого боку.
Як цей хлопчик, що не мав ні тата, ні мами на той час, як він хотів учитися, але він чомусь хотів учитися! Він умів читати псалтир і читав його краще за інших діток. І він умів малювати солдатів та коней. І він хотів найнятись до вчителя-маляра.
Це дитя, яке не має нікого і не має жодних шансів у цьому житті. І він ходить від села до села, напитує маляра. Напитав. Але тепер же ж треба отримати дозвіл у пана. І він іде до Енгельгардта. І той бачить, що цей хлопчик світиться особливим світлом, що це талановите дитя. Він бере його до себе. Але шевченкове світло закохало в себе купу людей того часу. Тобто я трактую тут Шевченка — як історію успіху. Історію успіху хлопчика, який не мав, здавалося б, жодних шансів. Але сам всього добився.
Отже, ви столичні керівники шкіл, попри всі сьогодні труднощі та негаразди маєте бути отими шевченками, отими енгельгардтами, щоби роздивитись талановитих діток, допомогти їм. Це є справді ваша висока місія.
***
Спілкуємося з освітянами столиці, учасниками конференції. Власне, ставимо співрозмовникам одні й ті ж запитання: «Що б ви залишили у школі минулого, а що б узяли до школи майбутнього? Що чекаєте, до чого прагнете у новому навчальному році?»
Людмила ПРАРАЩЕНКО, директор Київського ліцею бізнесу, доктор наук з державного управління:
– Чекаю на самостійність, ініціативність наших педагогів, бо є підстави для прояву вчительської автономії в усіх ланках освіти – і в початковій, і в середній, і старшій школах. Оновлені освітні програми вимагають від учителя ініціативи. А ми звикли, що нам вкажуть, дадуть, спустять згори. І це найбільша наша вада в суспільстві і серед учителів. А кожен з нас має стати архітектором своєї навчальної програми, бо вчитель найкраще знає своїх учнів. А ще нам не вистачає стабільності. Поки що кожен рік приносить якісь зміни, наприклад у проведенні ЗНО. Не треба так часто змінювати правила гри.
Ірина МОСЯКОВА, директор центру творчості «Шевченківець», заслужений працівник освіти України:
– Мені здається, наші керманичі ще не до кінця розуміють роль і значення позашкільних закладів. Нас перевели в розряд неформальних, складається враження, що потроху забувають, обділяють у фінансуванні. Ось це і має лишитися і минулому. Ми такі ж освітні заклади, як і школи. Але часто до школи діти ходять без особливого бажання, часом з примусу, а до нас ідуть з власної ініціативи. Діти продовжують навчатися в наших гуртках і різних секціях навіть після закінчення школи. Поділ освітніх закладів на рідних і пасинків – неправильний.
Сергій ЛОГАЧОВ, директор школи №219, Оболонський район:
– Сучасній школі потрібні сучасні молоді менеджери. Школі не вистачає свіжих сил, енергії, нестандартних підходів для побудови навчального процесу. Наприклад, у моїй школі 65% учителів пенсійного чи передпенсійного віку. Нічого про них поганого не хочу сказати, це покоління, яке і нас вчило, і наших дітей. А з іншого боку вони вже мають усталені позиції, багатьом важко застосовувати сучасні технології для навчання. Чекаю на молодих і беручких.
Софія СИВЕНКО, заввідділу історії Малої київської академії наук учнівської молоді:
– Хотілося більшого взаємопроникнення шкільної і позашкільної освіти: обміну досвідом між учителями. І у нас є цікаві напрацювання, які б прислужилися загальноосвітній школі. Хоча ми гірше фінансуємося. Я б хотіла, щоб у новому році наша Мала академія отримала своє приміщення.
Ольга ПІНЧУК, учителька математики, гімназія №172 «Нивки»:
– Важко сказати, що б я залишила минулому. У нас хороша гімназія, запроваджуємо комп’ютерні технології, в тім числі і дистанційні навчання. А це дозволяє учителю вийти за рамки усталених навчальних програм – за цим майбутнє. Ми самі обираємо методики для навчання. А ще освітяни вже два роки в очікуванні Закону «Про освіту». Час його ухвалювати.
Світлини Ольги СУТКО та «Грінченко-інформ»
