За XVIII століття московити присвоїли київську спадщину. Легенда Імперії втовкмачувала елітам – усі співавтори Імперії є рівними. По факту – ні. Українські еліти лояльність до імперського центру (він же центр віри, бо там була вкрадена раніше церква) ставили вище, ніж лояльність до власного (нехай і гіпотетичного) державного проекту. Результат — Україна стала малоросійською провінцією великоросійської імперії, а українці – малоросами – вторинним прошарком, людьми другого сорту, підданими.
Україну колонізували двома способами:
1. Династичний – місцеві еліти зваблювали грішми (корупція), посадами, шансом приналежності до «вищої» — російської – частини імперії. Ті, хто не русифікувався за зиск, отримували тиск.
2. Поселенський – етнічні росіяни все інтенсивніше переселялися на приєднані (колонізовані) українські землі. Поселенці опановували міста саме в момент їх бурхливого розвитку. Пізніше на цьому факті будувався міф, що українська культура є селянською, а російська – рівнем вище – міською.
Типова колоніальна ситуація – корінному населенню відводиться роль маргіналізованих, культурно принижених мешканців сільського третього світу. Натомість московити (росіяни) позиціонували себе носіями «вищої цивілізації», «культурнішого» прошарку, розвиненого «першого світу», а як наслідок — більш заможного і статусного прошарку.
На території України створився поділ – російське = передове, українське = відстале. Формування робітничого прошарку додало контрасту – пролетарі були неприв’язаними до землі міськими росіянами, українці ж сприймалися сільськими, і автоматично відсталими від часу. Українське походження опинилося в стані «чорношкірі», супроти міських зрусифікованих і завезених з Росії «білих».
Ознакою приналежності до другорядних, «чорношкірих», стала мова. От тільки вихідці із Африки не могли змінити колір шкіри і тим самим покращити свої соціальні перспективи, а українці могли відмовитися від мови (і культури) та отримати перспективу в імперії. Якщо не одразу, то в другому поколінні. Так робили мільйони українців. Новонавернуті в «міське-російське» були відвертими хейтерами тих, з ким вони нещодавно ділили «сільский» український простір. Цей ефект можна спостерігати і досі.
Хто відмовлявся русифікуватися, теж робили мову розпізнавальною ознакою «свій-чужий». На неї нашаровувалися і решта маркерів. Часто маркери «дарували» московити та зрусифіковані — носії імперських смислів, естетики і порядку були впевнені, що в разі навішування ярлика в честь ЇМ (московитам) ненависної особи, це робитиме вразливими об’єкт таврування. Передбачалося, що таврування мало наголосити на вторинності, шкідливості, небезпечності.
Правда те, що Москва вважала образливим і принизливим, принципово українським зрізом суспільства сприймалося як «плюс в карму». Із часом мінялася «прозивалка», але зберігалася суть – ви хотіли нас образити? Ідіоти – це комплімент. «Мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці», «укропи», («порохоботи», до слова, та сама історія).
Імперії було вигідно всмоктувати в себе етнічні групи. Кожному неофіту Імперія натякала на кар’єру. Ціна – лояльність – маєш зректися своєї мови, культури, релігії, політичних переконань. Кожен неросійський “білий”, що відповідав цим критеріям, міг в імперії стати ким завгодно.
В момент ініціації їх національність втрачала значення, але потужно використовувалася Імперію як доказ – шанси на перспективу можуть бути у будь-кого хоч ти українець, хоч латиш, хоч грузин. Шанси є, головне стань частиною «русскаго міра».
Чорти брали душами, імперія – відмовою від національного. Будь манкуртом і матимеш щастя. Хто не погоджувався, отримував репресії.
І про сумне – великі маси українців ніхто не колонізовував силоміць. Боролася за своє завжди «агресивна меншість» — «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці»… Пасивна більшість (скільки відсотків?) із власної волі відмовлялися від свого і ставала на бік колонізаторів. Отримувала другорядні ролі, але Імперія була впевнена — саме такі «новонавернені» були взірцевими автохтонами – покірні, кумедні, персонажі анекдотів, «дивовижа під боком», добряки, що не становлять загрози.
Логіка дій Імперії не змінилась. Рефлексії малоросів – теж. Але й «мазепинці», «петлюрівці», «бандерівці» — та сама «агресивна меншість», також – не змінилась. Вона — є. І, як завжди, саме вона виборює зміни, державність, національну ідентичність і у підсумку – Україну.
Віталій Гайдукевич
