У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки», що вийшов у київському видавництві «Академія», Бог і дияволом обирають полем своєї майбутньої епічної битви Туровець під Житомиром. У старослов’янській мові слово «Богъ» – синонім слова «багатий», «господар», тому в романі Бог названий ім’ям Ґаздюк, тобто, він – господар, ґазда всіх благ і багатств.
Із Богом з усіх мешканців Туровця зустрічався лише божевільний Ясько Ярецький, тому двоє підлітків, один із яких вважає себе месією, що має врятувати світ від апокаліпсису і духовної деградації, ідуть до самотнього божевільного, щоб дізнатися, який насправді Бог і що він хоче від людей.
Ярецький розповідає давню історію про горду панну, руки і серця якої добивалися багаті та впливові кавалери, але вона їм відмовила. Тож згодом у неї залишився тільки один кавалер, якому вона теж відмовила. І коли до неї перестали вчащати чоловіки, у відчаї жінка їде до лісового озера, де у старому скиті жив монах.
«Чому так сталося?! – з розпачем вигукнула вона. – Хіба я недостатньо про це просила? Хіба мої волання не струшували небо й землю?!» І монах відповів: «Я чув твої прохання, коли тобі 
виповнилося двадцять років і тридцять, і сорок, і п’ятдесят, присилав тобі судженого, але ти його відштовхнула».
Цей монах назвав себе Ґаздюком.
Коли панна подивилася йому в очі, то побачила «як вибухають і з’являються нові сонця, як розцвітають квіти, народжуються і помирають люди». Після зустрічі з монахом панна перетворюється на гриба, якого так і назвали панною. Цей гриб має гострий гнильно-трупний запах, і після дощу пахтить на весь ліс, символізуючи тип жінки, яку сучасні психологи характеризують, як непридатну для стосунків з чоловіками. Це жінка, в свідомості якої закладена програма домінування, тому вона ніколи не погодиться на рівноцінні партнерські стосунки і хоче лише контролювати й керувати чоловіком, використовуючи його в корисливих цілях. Такі жінки або успадковують ці риси генетично від близьких родичів із психічною патологією (нарцисичною, антисоціальною чи іншою) або виховуються в сім’ях з матріархальними стосунками. Психологи радять чоловікам з ними не зв’язуватися і вже при перших ознаках жінки такого типу відразу припиняти з ними зближення, не даючи їм шансів утягнути в свої токсичні стосунки.
Це може бути окремою розмовою про роман Володимира Даниленка, але ця проблема не стосується теми моєї публікації, тому повернуся до образу Бога. Крім давньої історії про панну, яка через свою нездатність любити стала грибом, Ярецький розповідає про особисту зустріч із Ґаздюком, який прийшов у сон божевільного чоловіка і призначив йому зустріч у запущеній хаті, де ніхто не жив.
Ясько приходить у хату, коли стемніло і в печі горів вогонь, сів за стіл і почав чекати, а коли обернувся, навпроти нього вже сидів незнайомець. Ось як описано Бога в романі: «…за столом сидів чоловік міцної статури непевного віку… Йому можна було дати і тридцять, і сорок, і п’ятдесят, і шістдесят років. Чоловік мав темне волосся, охайну борідку й вуса. Колір очей у напівсутінках при спалахах вогню я визначити не міг. Вони могли бути карі, зелені, жовті, сірі або навіть голубі. Його погляд не викликав у мене тривоги. Він випромінював рівновагу і спокій. З такими можна годинами розмовляти ні про що або мовчати і при цьому не відчувати напруги чи скутості. Він викликав у мене таку симпатію, ніби ми були знайомі з ним багато років».
Одягнутий Бог був, як звичайний сучасний чоловік: «Він був у легкій куртці кавового кольору на замку, у коричневих вельветових штанях, взутий у легкі туфлі. Біля нього на столі лежав охристий наплічник на одне плече».
Коли Ґаздюк запропонував Ярецькому щось у нього попросити, божевільний відмовився, сказав, що старий і йому вже нічого не хочеться, «тільки трохи погрітися коло своєї хати на сонці».
Бог у романі багато подорожує і зустрічається з людьми. Декого він рятує, як Ґжеся, наприклад, коли під час війни прийшов до нього в сон і наказав перейти в інше місце. Ґжесь послухався, перейшов спати в холодний окоп, а через кілька годин почався артобстріл, і снаряд потрапив туди, де раніше спав Ґжесь.
На відміну від Ґаздюка, диявол у Даниленка не викликає такого магнетичного притягання, а навпаки пробуджує страх і панічні настрої. Про диявола в романі розповідає Петро Кушнір, що зустрівся з незнайомцем у лісі, коли від раптового урагану перед його автомобілем впала сосна. Незнайомий чоловік назвав себе Бесаріонісом (до речі, одне з імен Сталіна). Коли Кушнір поцікавився, якої він національності, Бесаріоніс відповів: «…я і грузин, і литовець, і українець, і поляк, і німець, і грек… Мій рід дуже древній, ми походимо від п’ятого сина патріарха Якова».
Отже, диявол у романі з’являється на Землі разом і першолюдьми. Зовні Бесаріоніс майже нічим не відрізняється від середньостатичної людини. Ось як він описаний у романі: «…середнього зросту, коренастий, у сірому костюмі, білій сорочці й чорній краватці із сірими смужками. На ньому були дорогі чорні туфлі й вишукана запонка з чорного каменю з дрібненькими червоними рубінами у вигляді каракуртів». А ще цей дивний чоловік мав різні очі: «одне зелене, а друге чорне». Бесаріоніс бачить Кушніра наскрізь він знає його походження, прізвище і читає його думки.
У Туровці має відбутися фінальна в історії людства війна між Богом і дияволом. А провісницею війни стає нічна жінка, яка вибирає собі жертви серед людей, що мали вроджений або набутий моральний ґандж, даючи їм шанс розкаятися перед Судним днем. І ці есхатологічні настрої пронизують увесь роман Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки».
Володимир Сердюк
