У романі Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки», що вийшов у київському видавництві «Академія», Бог і дияволом обирають полем своєї майбутньої епічної битви Туровець під Житомиром. У старослов’янській мові слово «Богъ» – синонім слова «багатий», «господар», тому в романі Бог названий ім’ям Ґаздюк, тобто, він – господар, ґазда всіх благ і багатств.
За XVIII століття московити присвоїли київську спадщину. Легенда Імперії втовкмачувала елітам – усі співавтори Імперії є рівними. По факту – ні. Українські еліти лояльність до імперського центру (він же центр віри, бо там була вкрадена раніше церква) ставили вище, ніж лояльність до власного (нехай і гіпотетичного) державного проекту. Результат — Україна стала малоросійською провінцією великоросійської імперії, а українці – малоросами – вторинним прошарком, людьми другого сорту, підданими.
Сказати, що я вражена — не сказати нічого про мої відчуття. Крім того, що подивилася майже фільм жахів, ще й почула в ньому мелодію батька «Два кольори». А прочитавши про новий кліп Скрипки, зрозуміла, що це він написав цей «шедевр» за мотивами геніальної поезії Дмитра Павличка. Куди ж поділося прізвище композитора Олександра Білаша?!!
Це насправді дивно, але історії Чернігова досі не було — так, аби вона була зібрана в одній книжці. Певно, цю ролю тривалий час виконував довідник «Чернігівщина», підготовлений командою під орудою Олександра Коваленка, але він аж 1990 року, та й стосувався не лише Чернігова, та ще й з відповідними ідеологічними нашаруваннями пізнього большевизму. Уже села мають свої історії (оно, Роїще взагалі зо десять книжок !), а великий і давній Чернігів — ніт.
Гарний збіг: другий день читаючи літературну есеїстику Дмитра Донцова, саме в день народження Лесі, дійшов до його праці «Поетка українського Рисорджименто». «Леся Українка, — пише Донцов, — своїми уподобаннями, пристрастями і вдачею — типова постать Середньовіччя, з’явилась на світ, коли Україна вже вийшла з епохи середніх віків, і — ще до неї не повернула, як се сталося за нас».
Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Короленка провела літературно-музичний вечір «Хотіла б я піснею стати…», вшановуючи Лесю Українку і її 150 років від дня народження. Сценарій побудували, опираючись на біографічні дані родини Лариси Косач та сюжетів із її життя.
«Як ви обираєте для своїх творів сюжети, теми, ідейні посили?» – запитує мене одна читачка. «Ніяк. Життя не сюжетне, не тематичне, не ідейне. Воно не тільки нас посилає, а дещо й нам… Писати можна про все, що думаєш, чуєш і бачиш. Головне – як і для чого писати». «Мабуть, вас надихають гарні краєвиди?». «Не завжди. Ось зараз, приміром, я бачу з вікна білизну, яка сушиться на шворці»…
