День четвертий
У двері моєї «хрущовки» подзвонили. Я зумисне зробив паузу і непоспіхом, голосно шаркаючи капцями у шотландську клітинку, відкрив двері. Ну? Хто б там ще міг стояти, окрім Гриціяна?! Хоча… Могла би поплутати двері чарівна панянка… Але не з моїм щастям.
Гриціян розпростер свої худі руки, мов пошарпані крила, і навіть припідняв їх догори: «А вот і я!»
— Ага! Вот і ти! Ну, і де твою сосницьку морду носило?! Заходь, заходь уже.
— Не повіриш, аж із Норильська, з найпівнічнішого міста світу приїхав мій друг і однокласник Мишка Хмелєвський, Мишка Хмель. Ми не бачилися двадцять років. Він погостював тиждень на Сосниччині, у матері. А потім спеціально приїхав у Чернігів, щоб розшукати мене. Бо ми в шкільні роки були лєпшими друзяками.
— Розшукав?
— Розшукав! То такий, шо з-під землі дістане! Через п’яті руки, як той сищик, але розшукав. Але ж і встрєча була! Грандіозна! Мишко на Сєвєрі страшну «капусту» косить. Він там і прораб, і якщо треба, то й кладку ложить. Тому й «капуста» — непереводна. Молодець Мишка. Молодець, пацан! Правда, обмоскалився, як та скотина, але все одно, наш хлопець. Молодець! Значить, увесь день учорашній і потом усю ніч ми з ним «зажигалі». «Зажигалі» в «Діамант-клубі», шо по проспекту Побєди, навпроти Макдональса. Значить, пилася тільки добра випивка – спочатку тєкіла із лімоном, а потом по самашечой ценє бухали віскар. Ти поняв?! Закусювали ісключитєльно бутербродами з красною ікрою та ще бутербродами з красною і білою рибою. Слухай, я почуствовав себе чоловіком, ну, тобто людиною! Дівчата конєшно тут же до нас підсіли. Потом із дівчатами «зажигалі»…
— Стоп, Гриціян! Про твого друга, Хмеля, не скажу нічого, бо не знаю, а от як лічно ти з дівками «зажигав» я приблизно уявляю. Тому про дівок мені «травити» не треба, я фантастику з дитинства не терплю. Вона мене бісить!
— Тоді вообще не буду нічого розказувать! Не вмієш слухать – смокчи лапу бєлого ведмедя!
Гриціян набурмосився, зробив вигляд, що ображений, а я навпаки поводився так, ніби нічого не трапилось. До 19 години лишалось якісь кілька хвилин, тому ми відкрили і розлили у келихи пиво. Я сьогодні до футбольного святкового вечора сурйозно готувався. Адже перший тур у підгрупі D, де грає наша збірна України! Насмажив цілу пательню картоплі зі свіжим кропчиком і часником, зробив салат із огірків і помідорів, а ще натер салат із селери. Навіть стіл новою скатертиною застелив. Аякже – починає рідна збірна!
До того, як Гриціян «зажигав» із обмоскаленим другом дитинства, ми більше не поверталися. Він натякав, йому чесалося, аби я щось спитав про його походеньки, які, звісно ж, були для нього, незвичайними, проте якщо я десь на чомусь затинався, то вже ніколи не вертав назад. Натомість розповів Гриціянові про вчорашні футбольні баталії, аж тут і французи з англійцями розпочали.
Отже, Франція – Англія.
Стільки було напередодні шуму, стільки «обсмоктували» сю пару, яко великих футбольних грандів та потенційних претендентів на всі мислимі висоти цього чемпіонату. А вийшло, що з тієї словесної важкої хмари ледь-ледь поляпало дрібним дощем. Гра була бездарна й нецікава, рівень трохи вищий чемпіонату Чернігівської області. Єдине хіба, що форма – труси з футболками – у них добротніша та яскравіша.
Словом, ми з Гриціяном отримали не футбол, а шарпанину. Ну, та то, може, й добре. З таким франко-англійським футболом наша збірна може чого-доброго «вискочити» з групи. Якщо ці дві команди так гратимуть проти наших – у нас є реальний шанс.
Всі вартісні події відбулися в першому таймі. Спочатку англійці забили гол (Лескот), а вже за 9 хвилин рахунок зрівняв француз Насрі (ну, й прізвище, свят-свят-свят!) Другого тайму по суті не було — та сама нецікава штовханина.
Отже, перший тур у нашій групі. Франція—Англія – 1:1.
***
За чверть до 22-ї нас із Гриціяном била легка нервова дрож. Ми з’їли всю смажену картоплю і ум’яли всі салати. Окрім пива, випили ще й по дві філіжанки кави. У нас чесались руки і сіпались ноги.
Як ми з нашою збірною почнемо, як вступимо у цю європейську футбольну баталію?! Ніби в чисту воду чи як завжди — мов у калюжу з нашим «мега-тренером» Олегом Блохіним та ще «великим» нападником-балєруном Мілевським?
Ну, не віримо ми з Гриціяном у тренерський талант Олега Блохіна! Футболіст він був хороший – це правда. Але не тренер. Не має він на то навіть зовнішніх ознак. Тих зовнішніх ознак, які вселяють віру та надію і вболівальникам, і що найважливіше – гравцям.
Придивіться до Олега Блохіна!
У нього завжди «кислий», ображений вигляд. Він завжди чимось незадоволений, він завжди якийсь проблемний, у нього завжди фейс із негативом, він завжди має вираз, ніби щойно вийшов від дантиста, але зуби недолікував.
Це тренер. Тепер давайте про «приму»-нападника. Артем Мілевський. Вони, до речі, дуже схожі з Блохіним. Однаковий кисло-вологий зовні тип. Якщо ж брати футбольні здібності, а надто – коефіцієнт корисної дії, то тут взагалі виникає категоричне запитання — що цей хлоп, цей Мілевський, що виріс на білоруських бульбах, робить в українській збірній?! Та ще й парубок, якого не навчили поводитися в гостях. Який тут, в Україні, живе, заробляє грубі гроші та ще й паскудить національні атрибути… Йому не те, що дозволяти вбрати національну футболку, його взагалі вартувало б видворити із країни!
Ми з Гриціяном дійшли спільної думки: зважаючи на присутність у збірній хоча б цього гальмівного тандему – на щось посутнє в фінальній стадії Євро-2012 збірній України годі сподіватися.
Однак!
Життя повне метаморфоз, життя – повне алогічних і дивовижних несподіванок, а тим більше, коли йдеться про футбол!
І, о, диво! Та алогічна річ того вечора з українською збірною сталася. Ми за рівної гри пропустили гол. Ну, так, як завжди. Те, чого й слід було очікувати під предводительством Олега Блохіна. Він уже почав звично та безтямно кивати руками, на його обличчі з’явилась маска з кислої капусти, він уже почав, либонь, підбирати сльозливі фрази для післяматчевої прес-конференції, як раптом ми побачили «гастроль» Андрія Шевченка.
Троє талановитих наших хлопців заграли розкуто і весело — Коноплянка, Ярмоленко та Андрій Шевченко. Ярмоленко взагалі розшарпав швецьку оборону. Він був найкориснішим у команді. Він же, обігравши кількох, зробив чудовий навіс, який майстерно завершив ударом головою Андрій Шевченко. Андрій Шевченко — знову головою — забив і другий гол, забезпечивши таку потрібну нам перемогу.
Україна – Швеція – 2:1.
З таким азартом, з такою прихованою пружиною, з майстерністю і вдатністю, врешті, не завдяки, а всупереч, навіть під орудою депресивного Блохіна та «вредителя» Мілевського, можна, бачимо, доскочити висот. Головне – знайти щось, аби розважити Блохіна, щоби він трохи посміхнувся, забув, що він – «пуп землі», а Мілевського — просто не пускати на газон. І все буде добре. І ми не лише з підгрупи D вийдемо, ми можемо піти настільки далеко, що страшно подумати, не те, що сказати!
За такої блискучої перемоги українського футболу ми з Гриціяном одностайно дійшли згоди: пиво – не той градус до національного празника. У нас лишався недопитим сосницький самогон. Ми налили по келішку.
Гриціян мене здивував.
У нього з експромту виснувався навдивовижу вмотивований і красивий тост за нашу перемогу. Правда, він його трохи зіпсував заувагою, що цей самогон, мовляв, не то, шо він вчора пив із Мишкою Хмельом…
Але я його знову жорстко обірвав і попросив не згадувати ні віскі, ні дівок, ні його «обмороженого» друга… Гриціян знову образився.
День п’ятий
Другий тур у групі A спарував команди таким чином: спочатку грали Чехія та Греція, а за три години пізніше – Польща та Росія. І всьо то відбувалося в сусідній Польщі.
Я забув розповісти, що мій сусіда і вірний друг, але трохи пияк Гриціян – не тільки районного рівня екс-футболіст, тонкий тактик і стиліст футбольний, не тільки ходок «на шару» нічними клубами, але в нього ще й феноменальна пам’ять на все, до чого має респект. Але от що цікаво, хоч пам’ять феноменальна, але дивиться футбол із олівцем і аркушем паперу. Він мені якось видав фразу, від якої я мало зі стільця не впав. Я, каже, люблю лишати «помєтки на полях».
Я тоді ще подумав: відкіля він цих «реп’яхів» набрався, цих понтів для прієзжих?! А потім якось беру за ним книжку, а там справді щось попідкреслено, понадписано. Справді, якісь бокові Гриціянові мітки. Якісь плюсики, якісь знаки оклику та нерозбірливі фрази…
Відтоді я став до нього придивлятися, і бачу, що сей сосницький чоловічок – не зовсім простий, хоч тримає рівень самогону, і не завжди той, за кого себе видає. А, може, навпаки, все те, що довкола Гриціяна – то якраз брехня, а правда в ньому самому? Десь глибоко захована, зашторена від сторонніх очей, бо так він вжився, звик і так йому пасує?
Отже, Гриціян з олівцем і папером нагадує, що чотири дні тому чехи, як дітлахи, зганьбилися перед росіянами – 1:4! А греки з поляками мали нічию. То на шо в такому розкладі чехам сподіватися та про що мріяти грекам, задрюканим економічною кризою вдома? Тобто дві команди, надломлені психологічно. Чехи – вразливою поразкою, греки – осібним нібито від футболу, але не менш болісним, психологічним фактором.
Це так Гриціян уголос розмірковував. Як експерт і психолог, котрий сам щойно вийшов із запою, уздрівши для того мотивацію в тверезому перегляді багатосерійного футбольного спектаклю.
— Ну?, — питається у мене Гриціян, — так хто з них ще намагатиметься сіпатись – чехи чи греки? Бо росіяни і поляки з тої групи більш успішні і привілейовані. І грекам, і чехам тепер треба проявити мужність, щоби втрутитись у майже зафрахтовані місця до чвертьфіналу росіян з поляками.
— Я ставлю на чехів. Вони молоді, вміють грати, амбіції їхні аж надувають їм труси, немов вітрила. Їх треба просто надихнути, пояснити, що можна, а що категорично заборонено. Ну, і взагалі, мені чехи більш симпатичні. А ще я хочу поїхати до Праги. Кажуть, дуже гарне старовинне місто.
— Тоді ти мені не лишаєш вибору, — каже Гриціян. — Якщо ти горнешся до чехів, то я, звісна річ, готовий хоч сіртакі станцювати, але мушу пособити бідним грекам.
І Гриціян того вечора зі «своїми» греками програв. Гра була посередня. Ближча до нецікавої. У чехів справді йде болісна зміна поколінь. В команді нема порозуміння, нема відлагодженого малюнка гри, їхнє «піаніно» розладнане. А тому багато какофонії. І хоча чехи за шість хвилин у першому таймі забили два голи – «вистрілив» Ірачек та Пиларж – однак ті голи не були напрацьованою і логічною закономірністю, то була швидше щаслива випадковість, яка тільки й могла трапитись проти деморалізованих греків. Точно так випадково відповіли голом і греки. Гол на рахунку Гекаса.
Отож, Чехія – Греція – 2:1, і у греків тепер нічия та поразка, а чехи мають перемогу і поразку.
***
Своя, і набагато серйозніша була інтрига у грі Польща – Росія.
Тут доплелася ще й політика. Поляки хоч не афішували, але кожен з них тримає у пам’яті недавню смоленську трагедію з Лєхом Качиньським… Ніхто не вірить, що то була випадкова авіатроща. То всьо було сплановано. Тому хоче хтось того чи ні, але великий футбол на рівні національних збірних — то завжди жорстока і безкомпромісна політична сутичка.
До того ж перед грою, за кілька годин до початку відбувся марш російських вболівальників, де нащадки «дєдов, коториє воєвалі» нарочито розмахували на польських вулицях ненависною тут комуністичною символікою. Вони ніби зумисне провокували поляків. Зав’язалась бійка. Працювали водомети, лунали постріли…
Отакий невеселий супровід футбольного свята, якого так чекала вся Європа.
В моїй «хрущовці», і в нашій з Гриціяном кумпанії непорозумінь не було жодних. Грицько навіть про віскі не згадував. Ми благополучно дочекалися гри, підняли чергові келихи з пивом і спостерігали за розвитком та кульмінацією матчу, що мав не лише футбольні підводні течії.
Звичайно, росіяни, вже з перемогою в кишені та кучерявими на їхню адресу панегіриками, хотіли шпарким маршем і на білому коні того ж вечора увірватися у зону чвертьфіналів.
Так би мовити, пєрвимі із пєрвих.
І якби вони здолали поляків, то так би воно і було. Але поляки стояли «на смерть». І хоч першими пропустили у свої ворота гол — у росіян забив той-таки Алан Дзагоєв (шо робили б росіяни, якби не осетин?!) – проте не знітились, не здались, не опустили руки. І як винагорода – забили гол у відповідь. Польським героєм, що врятував честь нації, став капітан команди Якуб Блащиковськи.
Гра так і закінчилась – 1:1.
І тепер ситуація в цій групі стає заплутаною. Шанси на вихід з групи теоретично мають всі чотири команди. Ось і інтрига перед заключним, третім туром.
Леонід Ісаченко
