День шостий
З початком другого туру у всіх чотирьох підгрупах почали вирувати пристрасті, і футбол помітно пожвавішав. Гриціян зробив цікаве порівняння. Каже: то вже розпочався той алярм, ніби ти експромтом «зависаєш» у коханки та ще й на її території, і треба все робити швидко, і бути абсолютно впевненим, що твої ноги прудко побіжать, якщо би довелось побігти!
Я не все зрозумів про футбол і коханку. Але нічого не кажу. Просто дивлюсь на Гриціяна і мовчу.
— Пояснюю ще раз для тих, у кого в голові нерафінована олія, — нервується Гриціян. – Тобто другий тур і особливо третій у такому турнірі – то або пан, або пропав. По суті — лотерея! Хоч ти мега-команда, хоч ти новачок, а все одно — лотерея. Такі, бач, у футболі незбагненні правила. А порівняння з коханкою тому, бо обертається також по-всякому. Тут взагалі нема логіки. Буває, хочеться – аж страшно. Але страшно! Але все одно хочеться. І ти йдеш далі. Хоч знаєш, що колись те кепсько скінчиться, але спинитися не можеш. Тому просуваєшся далі і далі. З кухні – до спальні, до ліжка. Зрозумів? Тобто — підгрупа, чвертьфінал, півфінал…
— Ну, не знаю. Порівняння трохи дивні з тою коханкою, приплетеною до футболу. І головне — то все із практики чи все-таки твоя теорія?
— Досить, — киває рукою Гриціян, — пий, оно, пиво…
А у Львові тим часом у групі В зустрічалися Португалія і Данія. Власне, дві команди, котрих годі порівнювати. Португальці справді — ніби європейські бразильці. Швидкість, техніка, найкоротший шлях до мети, до воріт тобто. Данці проти них – тевтонські лицарі. Але. Тут знову те, про що не раз ішлося: футбол тим і цікавий – що незбагненний.
Згадаймо попередній тур. Хто є голландці і хто є данці?! Принаймні останніми роками. Небо і земля, де голландці — на небі, а данці – на землі. Голландцям взагалі на цьому турнірі пророкували мало не чемпіонство. А як воно є? Данці своєю посередністю намертво пов’язали помаранчевих номінальних чемпіонів і врешті-решт виграли – 1:0.
Тому португальці, навчені голландським пейзажем «Корова на льоду», дуже обережно грали зі збірною Данії. І правильно робили. Навіть забивши два голи у першому таймі ( Пепе і Поштіу ), вони не зловживали зарозумілістю, а навпаки, важко працювали на футбольному полі. І все ж. Данці знову показали, що вони — команда, котра має зосібно посередніх футболістів, але одчайдухи колективно! Завдяки тому наприкінці першого тайму вони забили гол у відповідь, а в другому – зрівняли рахунок. Обидва голи забив Бентнер.
Назрівала чергова сенсація у виконанні збірної Данії. Власне, 2:2 – то вже була сенсація. Адже – перемога над Голландією і нічия з Португалією – чудовий гандикап перед останнім туром!
Однак рівень і клас узяли все-таки гору. За 6 хвилин до фінального суддівського сюрчка португальці забили – 3:2, і мають тепер першу перемогу.
***
Друга гра в цій групі звела європейських грандів – збірні Німеччини та Голландії. Невдаха першого туру Голландія мала реабілітуватися у сутичці з переможцем першого туру групи В. Всі очікували страшної «битви». Очікували її й ми з Гриціяном. Але, забігаючи наперед, скажу: потужна футбольна німецька машина безцеремонно заїхала на яскраве тюльпанове поле і всю клумбу витоптала.
«Битви», власне, й не було.
Звичайно голландці дуже пручались, витискали з себе все, що можна було витиснути. Але треба було те робити ще в попередньому турі з датчанами. Якщо вони не зуміли побороти слабших, то німці й поготів їм виявилися не по зубах. В голландців на цьому турнірі щось зіпсувалося, трапився якийсь збій, не суто технічний, не спортивний, а скорше психологічний. Так, ніби щось пішло на перекоси.
Німці – навпаки, грали потужно і надійно, як надійна і до дрібниць відлагоджена машина. З-поміж двох, задекларованих титанів, на харківському стадіоні один виглядав невдало і пригнічено.
Підсумок гри – 2:1 на користь Німеччини. У переможців відзначився двічі Маріо Гомес, гол у відповідь провів ван Персі.
Мій друг Гриціян, який од початку чемпіонату вболівав і ставив на Голландію, мав мало не особисту трагедію, з чим солідаризувався, напевно, і весь нідерландський прогресивний люд. Грицько знову рвався до сулії із сосницьким самогоном, резонно аргументуючи, що поразка двічі поспіль улюбленої команди, надломила його морально-психологічну витримку, а тому, мовляв, неодмінно треба вжити анаболіків. Позаяк до аптеки бігти далеко і вже пізно, у пригоді може стати лише самогонка…
Аргумент мого друга був настільки логічний і правдивий, що сперечатись не було жодного сенсу. І ми, як каже мій давній товариш, поважний чоловік на ім’я Микола Миколайович із Буковини, «трошки-нємножки» випили того самогону.
День сьомий
На будь-якому турнірі – великому та малому – завжди є фаворити й аутсайдери. Більше того, уже в процесі змагань, з перших кроків і хвилин, той поділ набирає ще й нових розбіжностей, спричинених не завжди рівнем сили чи майстерності, а часто тим, що звемо Знаменням Божим або випадковістю.
Все те сповна уболівальники відчули з перших днів Євро-2012. Перемога Данії над Голландією! То шо таке було?! А то і є зразок непередбачуваності. То якраз те, що у футболі жодні гранди не є абсолютними і вічними. Тобто нема такої футбольної сили, котру не можна було б здолати і нема такого футбольного слабака, який би не був здатен зібратися і подужати найтитулованішого фаворита.
І все ж. Навіть за малюнком гри, навіть за манерою триматися гравців на полі одразу видно рівень і гонор команди.
Сьомого дня грали збірні групи С.
Два тури показали, що тут зібралися три збірні, приблизно рівні за силою і технікою. З-поміж них хіба Іспанія найбільш витончена, гостра, з космічними швидкостями. А Хорватія та Італія – принаймні на цьому чемпіонаті – «одного поля ягода».
І лиш на Ірландію не можна дивитися без сліз. Вони все правильно грають. Вони б’ються, мов леви. Але їхній рівень, їхній стиль і манера – ніби в іншому часовому просторі. У них справді кермо не з того боку. Їм ніяк не щастить «в’їхати», «вкурити», як каже молодь, упіймати свою хвилю, котра би винесла їх якщо не на вікторію, то хоча б на нічию.
Бідні ірландці. Ми з Гриціяном у два голоси переживали за них під телевізором. Були би гроші – прикупили б їхнє віскі, що не згірше, кажуть, від шотландського, але віскі не було, і через те ми мекнули по келішку нашої самогонки за їхню долю. Але й те не зарадило. Дві гри ірландців – і дві поразки.
Цього разу (після програшу хорватам 1:3) на ірландському березі каменя на камені не лишили технічні іспанці. Симпатичні хлопці у зеленій формі шансів не мали жодних. Іспанці їх тримали ніби за дітей старшої групи у дитсадку для обдарованих – і не ображали, щоби дуже, але тішилися на публіку, як собі хотіли.
Серце за ірландців обливалось кров’ю. Боляче було дивитись на дєдушку Трапаттоні, головного тренера Ірландії, найстаршого на цьому турнірі, 73 роки. Але як дідо виглядає?! Красень, розумник! Він кусав губи, але робив те гордовито, достойно, елегантно.
Уже на 4 хвилині Фернандо Торес відкрив рахунок. І справа навіть не у швидкому взятті ірландських воріт. Складалось враження, що жалем за ірландцями переймались не лише ми з Гриціяном, а й самі іспанці, бо могли натовкти ще і ще, однак не робили того зумисне. Тому гол у першому таймі, а потім ще три у другому і маємо: Іспанія – Ірландія – 4:0!
***
Інша гра у тій підгрупі відбулася трьома годинами раніше. Італійці, що розписали нічию у першому турі з іспанцями, грали з переможцем у першому турі – хорватами. Хорватія, забивши три голи напередодні, ніби накрутивши добре педалі, почала мажорну «їзду» і в цій грі. Але Італія, навіть у нинішньому складі, то зовсім не Ірландія.
Гравець донецького «Шахтаря» Срна зі своїми земляками, ніби Карлсон із пропелером, хоч і бігав прудко, проте дуже скоро мусив збавити темп і навіть пригальмувати, бо італійці, вдало обороняючись, раз-по-раз переходили в стрімку атаку, яка будь-якої миті могла хорватів уподібнити до пласкої піци.
Точилася нервова, силова і позиційна боротьба. Вона, власне, й привела до того, що італійці, як добротні фехтувальники, під кінець першого тайму дуже боляче штрикнули по хорватській цнотливості. Потужно і красиво зі штрафного забив досвідчений Андреа Пірло.
Але хорвати не здалися. Вони трохи перепочили між таймами, про щось перебалакали у роздягальні, настроїлись, і вийшли на другу половину гри, мов на битву. І десь посеред другого тайму той же Манджукіч зрівняв рахунок. Хорвати показали себе бійцями. З такою грою, і особливо з таким характером, ніхто не спрогнозує, що воно буде в їхньому останньому турі зі збірною Іспанії.
— Багато хто, — каже Гриціян, — уже пророкують Іспанії мало не чемпіонство тут, у Польщі й Україні, а я все одно більше симпатизую Голландії. І в третьому турі цієї підгрупи між Іспанією та Хорватією ставлю на хорватів. Ще побачимо хто тут справжні тореадори!
День восьмий
Гриціян тупо вірить у те, у що хоче вірити. За дві години до 19-ї, до гри збірних України та Франції в Донецьку, на «Донбас-арені», він радісно потирає руки і каже, що ми маємо шанс… Він тупо вірить і мало не сам себе вмовляє, що вже цього разу наша національна збірна покаже клас. І піде до захмарних висот, як колись Динамо (Київ) у Кубку європейських чемпіонів…
Гриціян – наївна простота. Чоловік із непоборним романтизмом, настояним на сосницькому самогоні. Напередодні десь почув, буцім колишні динамівці Стефан Решко та Леонід Буряк упевнені у перемозі українців над французами. Мовляв, фрацузам навіть півень не поможе… Решко каже, що виграють з рахунком 1:0, а Буряк прогнозує: 2:1!
— Як ти думаєш,– Гриціян до мене, — з яким рахунком виграють?
— У тебе півень є?, — питаю Гриціяна.
— Нема.
— Тому спи спокійно, дорогой товаріщ, нехай тебе ніщо не потривожить… Це я не тобі, Грицько, кажу, а Олєгу Блохіну, який був чудовим футболістом, але тренер — ніякий. Навіть — зовсім ніякий. Бо тренерство – це така штука, яка або дається людині з народженням, або ні. Це як дальтонік-шофер. Хіба би десь на колгоспних полях можна дати йому кермо в руки. Тренерство — це щось зовсім інше, аніж бігати по полю самому і навіть забивати голи. Тут потрібна магія, я би сказав, знання молитви, котра дає силу і головне — право причащати тих «парафіян», котрі у бутсах і трусах. Чи є таким футбольним «священником» Олег Блохін? Не є! Хіба би команда на противагу головному тренерові самоорганізувалась та не зважала на те, що він горлопанить їм з лавиці запасних…
Гриціян слухав мій експромт із переляком. А коли я вмовк, він голосно сковтнув слину і зауважив:
— За товарища Сталіна чи Брєжнєва, тебе могли би звинуватити у занепадництві, могли навіть «запакувати», допитуючи: «на каво ти работаєш?»…
— Звичайно могли, якби ти мене «заклав».
— Цього б не трапилось ніколи, але мені не подобається твій песимістичний настрій перед відповідальною грою нашої збірної.
***
Так ми балакали і пили трохи пива. А потім розпочалась та гра. Розпочалась і вже за 6 хвилин зупинилась. Бо у Донецьку така уперіщила злива, така блискавиця краяла небо, що суддя мусив перервати гру і забрати команди з газону, який на очах перетворився на суцільну калюжу.
Я таке бачив уперше. І ми з Гриціяном потрактували те, як дуже недобрий знак. Взагалі для української збірної Донецьк – місто нещасливе.
Десь за півтори години гра поновилась.
І одразу стало ясно, що наші перспективи темні. Збірній Франції – швидкій, технічній, тактично досконалій — протистояла жовто-блакитна команда хлопців розгублених, неоковирних та ще й переляканих. Той ляк просто паралізував їх, робив схожими на хронічних алкоголіків, тільки в тих тремтіли руки, а в цих – ноги. Наші хлопці бігли хто куди, не знали що робити, кожен з наших, у кого опинявся м’яч, намагалися його одразу позбутися, аби не мати цуресу…
Якщо в першому таймі підопічні Блохіна ще якось трималися купи, то в другому – ніби хтось із шахівниці згріб фігури… Було, що французи по п’ять і більше хвилин тримали м’яч, «накручували» наших, ніби майстри спорту у товариській зустрічі із колективом фізкультури якогось м’ясокомбінату чи тютюнової фабрики. І робили те не десь у центрі поля, а прямо в карному майданчику збірної України.
Словом, зарозумілі півні ходили пішки в українській хаті і примушували наших хлопців кукурікати…
Те виглядало направду як поганьбисько. Такого приниження годі було витримати не тільки нам з Гриціяном під телевізором, а й десяткам тисяч українських вболівальників на стадіоні, який лементував і свистів, але жодної ради на те не було.
Блохін сидів у своєму спортивному костюмі під тренерською парасолькою, зі своїм незмінним «кислим» виразом обличчя, виглядав розпачливим і безпомічним, і єдине, на що спромігся – провів по-наполеонівськи «блискучі» заміни: прибрав з поля Ярмоленка і Вороніна… Якраз тих, котрі намагалися команду-«мерця» рятувати адреналіном…
— Да.., — тільки й сказав Гриціян після закінчення цього «марлезонського балету» у виконанні збірної України під орудою квасного балетмейстера Олега Блохіна.
А на великому електронному табло світилося: Україна – Франція – 0:2! І тепер у третьому турі нам протистоятиме непроста збірна Англії, яку українцям конче треба обіграти, аби на щось сподіватися. Гриціян уже нікому і ні в що не вірить…
***
Англія того вечора мала двобій з невдахою першого туру у групі D – збірною Швеції, котра, нагадаю, програла Україні. Нам з Гриціяном шведи дуже симпатичні. Навіть не тим, що в нас схожі кольори національних прапорів. Ми бачили шведів у телевізорі крупним планом, і вони видались нам такими спокійними, щирими, позитивними. Одне слово, схожими на нас. І тому ми за них уболівали.
Шведи першими пропустили. Але не знітились, не дозволили (як дехто!) над собою збиткуватись, і скоро зрівняли рахунок. А потім і повели – 2:1. Крепко при тому раділи, обнімались, цілувалися. Гриціян також свою панамку підкидав до стелі. Ну, тішилися з Гриціяном, слава Богу, хоч люди з рідними кольорами додадуть нам трохи втіхи цього вечора.
Ми вже дістали були сулію з самогоном. Але виявилось, діставали рано. Спочатку британці відновили рівновагу, а за кільки хвилин до завершення гри ще й забили переможний гол.
У шведів тепер шансів нема жодних.
Леонід Ісаченко
