«Зберігаються тільки народи-завойовники, себто тільки вбивці. Завойовані народи — скніють. Україна ніколи не була завойовником, єдиний її спогад — слава козацького самозахисту. Забрати в неї це — народу такого більше не існує»; «Справедливість приходить лише на поминки»;
«Література — велика неправда про Правду»
(Григір Тютюнник.: «Образ України — здавна й по сьогодні» /
упорядник Олексій Неживий. Луганськ. 2005)
Ще один крок у вічности Григору — святому грішнику українського світу. Помоліться і не говоріть всує…
Хочу тут згадати і «прикрого» Олексія Неживого (1958-2019), який наблизився до Тютюнника, котрий Григір, найближче, — в принципі перекресливши потребу художньої біографії. Бо художня біографія — завжди недосконала, і лише з історико-пропагандистської мети потрібна.
Ґандж історії літератури — у смітнику шукати бодай з’їстивне. Але те «з’їстивне» все одно з душком…
Євген Баран
