Культура

Андрій Содомора зі «Сльозами речей»

Місяць читання короткої прози українських письменників завершую книжкою Андрія Содомори «Сльози речей» від Літературної Агенції Піраміда. Це збірка новел та коротких образків, головним героєм яких є Львів. У коротких розповідях автор зумів висловити величезну любов і вдячність рідному місту. І зробив це в особливий спосіб. Бо ті, хто знайомий з Андрієм Содоморою, розуміють: все ним створене — це творчість найвищого ґатунку.

І тут я хочу висловити своє особисте ставлення до Андрія Содомори. Сказати, що я захоплююся ним — нічого не сказати. Таких інтелектуалів, велетів філософської думки в Україні, та й у світі, можна на пальцях перерахувати. Достатньо лише сказати, що саме Андрій Содомора переклав українською з давньогрецької та латини твори Арістофана і Софокла, Лукреція і Сенеки, Горація і Овідія… Ця світова спадщина доступна українцям, дякуючи праці пана Андрія.

Але то лише частина творчого набутку цього великого вченого і філософа. Бо ж і особисті твори Андрія Содомори, як наукові, так і літературні — це неоціненний скарб української філологічної та філософської спадщини, яку будуть студіювати наступні покоління науковців. Але для мене насправді найбільш вражаючим є сама особистість Андрія Соломори. Так, як вміє висловлювати думки ця людина, як вміє знаходити паралельні сенси у словах, як вміє заакцентувати на очевидному, але надзвичайно важливому, мало хто вміє.

Чоловік, якому вже виповнилось 84 роки має настільки світлий і тверезий розум, настільки впорядковані думки, що хочеться щиро позаздрити. Мабуть, це результат багаторічної інтелектуальної праці, постійне самовдосконалення та вимогливість до себе. А ще, напевно, дався взнаки вроджений талант, який пан Андрій не змарнував, а витратив з величезною користю.

Що ж стосується книжки «Сльози речей», то тут зібрані перлини його спостережень за Львовом та львів’янами. Всі ці замальовки описані настільки виразно, що читаючи, ми мовби занурюємося в світ бачення автора. Ось перед нами загублена на снігу рукавичка, а ось жінка, що обирає картоплю в кімнаті з незаштореним вікном, а ось тут ми відчуваємо на собі подув вітру, що перевертає сторінки книг на площі перед пам’ятником Друкарю, а ось уже слухаємо бурмотіння дивного пана Дутчака, якого вже нічого не в’яже з часом…

Дякуючи майстерності автора, маємо змогу мандрувати старими львівськими вулицями і занурюватися в його історію. Ми не встигаємо кліпнути оком, як машина часу переносить нас у 1518 рік і перед нами реальна картина страти на вогнищі вірменина Івашка та польки Зосі, які сміли порушити уставлені тодішні норми моралі. А через дев’ять літ по тому, наче помста місту за содіяне, бачиться нам страшна львівська пожежа, що перетворила місто на суцільне згарище. А ось ми уже у 1884 році біля будинку архітектора Якуба Кроха, зі сторони Єзуїтських садів на нас дивиться ліроподібний ясен, який через десять років побачить тут Соломію Крушельницьку, що оселиться в цьому будинку. І всі ці образки супроводжуються глибокими і вдумливими роздумами автора, які примушують і читача замислитися про щось своє, інтимне і сокровенне.

Зізнаюсь, цю невеличку за об’ємом книжку я читала довго. Бо неможливо було просто пробігтися літерами. Тут важливо було вдуматися в кожне слово, заглибитись в його зміст. А відчуття насолоди від смакування вишуканої лексики автора, його вміння парувати між собою слова у досконалі поетичні конструкції, не покидало впродовж всього читання. Вслухайтесь лише в таке: «порозкошувати мовчанкою», «припорошені давністю», «снують лінію міських буднів», «пливкі складки сукні». Це просто поезія в прозі!

В цій книжці є ще одна родзинка. Вона ілюстрована чудовими світлинами авторства Андрія Кіся, на яких зображено фрагменти архітектури Львова. Вони надзвичайно органічно єднаються з літературними замальовками Андрія Содомори, створюючи цілісний ансамбль.

В підзаголовку книжки, поряд з словами «новели і образки», є слово «медитації». Читаючи, я й справді медитувала разом з автором. І ця медитація допомагала мені зберігати душевну рівновагу у непростий для мене час, коли війна впритул наблизилася і до мого особистого простору.

Звичайно, матеріальні цінності — субстанція хистка і підвладна руйнації. Тож самі по собі вони не мають особливої вартості. Але та незбагненна енергетика, що осідає на речах, які нас оточують, таки має вагу. Вергілій назвав її «сльозами речей». Бо ж саме сльоза унаочнює ту таємничу енергію, яку називають зворушенням.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.