«Відповісти б ще Вам на наші галицькі відносини. Признаю, що вони гнилі, хаотичні, що кожен вважає себе за бессервісера, не признає понад собою жадного авторитету. Намножилося більше авторів чим книжок і всякий письмака пнеть між письменників і радо заплатить, щоб лише його достойне імення видніло на книгарській полиці.
Знаюся добре не од нині. Тому-то в нашій літературі намножилося стільки сміття. Всілякі «Super astra», згуки, стуни і т.і. заповнюють книгарні. А накладники раді з цього, що друкують, а опісля розсилають людям за післяплатою непрошені і некликані, та лише зражають читачів від української лектури»
(з листа Андрія Чайковського до Івана Огієнка від 15 березня 1925 року)
Чи щось змінилося за, без малого, ста літ?
«Super astra», «згуки, стуни» і далі. Одної й тої самої. Залишається завершити думкою Чайковського з того ж листа: «Здобули собі авторитет і такого нікому не хочуть признати, кого вони на авторитет не дипломували. Та Бог з ними! Прийде час, що «пізнають небожата, яка на них шкура…», нічого нам не лишається, хиба терпіти, та своє робити».
Євген Баран
