«Відповісти б ще Вам на наші галицькі відносини. Признаю, що вони гнилі, хаотичні, що кожен вважає себе за бессервісера, не признає понад собою жадного авторитету. Намножилося більше авторів чим книжок і всякий письмака пнеть між письменників і радо заплатить, щоб лише його достойне імення видніло на книгарській полиці.
Дмитро до останнього залишався прес-секретарем В’ячеслава Чорновола. І ніс цю свою місію до останнього дня. Бувало працював над якимось проєктами та неодмінно зауважував: «Я пресс-секретар В’ячеслава Чорновола, а тут як радник». Чи то ще щось вигадував…
Страшна скорботна звістка прийшла з Рахова. Не стало Богдана Годованця… Ми познайомилися вже далекого 1994-го у Рахові. Богдан, на той час молодий науковий співробітник Карпатського біосферного заповідника, із захватом, з палаючими очима розповідав-знайомив мене з чарівним світом карпатського птаства.
Прощена неділя починалася не заради обряду — в єгипетських монастирях (тепер там Коптська церква, про яку ми так мало знаємо у своїй гордовитості, геть не християнській) на весь час Великого посту монахи розходилися по скитах, печерах і пустелях. На 40 днів. Могли більше не побачитись — тому й прощалися, просячи прощення і наділяючи ним інших.
