На перехресті розпачу і віри
на перехресті простоти і страху
у широко відчинених зіницях
дерев
які цвіли
та не вродили
встає туман
але не може встати
і розбудити заспаний світанок
світанок з присмаком вареної цибулі
коли мисливець вируша на лови
і на столі сніданок
сніданок із розжарених ілюзій
спакованих
в обгортку кольорових снів
на перехресті пристрасті і слова
відкрито шлюзи
заряджена рушниця на стіні
(Василь Андрушко. Сон вісімки. Коломия. 1997)
Василь Андрушко — ланчинсько-коломийський батяр і трохи мистець. Це я жартую, бо Василь — талановитий скульптор, художник і непересічний поет. Коли він говорить, то починає трохи хриплуватим голосом з фрази: «Слухай, старий, ти чув?» (або читав? бачив? слухав?)
Його вірші навіяні джазовими і блюзовими мелодіями, сальвадорівським сюрреалізмом і деконструкцією форми.
Коломия, як справжня, сильна і норовлива провінція, дещо приглушила талант Андрушка і 
розволочила його характер. Але не зламала і не зіпсувала. Високий, худий, цибатий, з чехівською борідкою і якоюсь розгубленістю в погляді, він споглядає цей світ з німим і вічно-дитячим запитанням: «А так можна?»
Одна зі знакових постатей мистецького світу Коломиї. Стверджений у малому, він не губиться у великому, бо Майстер.
Євген Баран
P.S.
Євген Баран робить воістину велике діло, практично реанімуючи багато письменницьких імен. Українська поезія сильна як знаними поетами, так і не дуже… Хто з них потужніше прислужився літературі — ще те питання. Принаймні, справжності, збереження традиції в менш знаних поетів — точно більше!
Микола Гриценко
