Культура

Будеш, Батьку, панувати…

Під могутнім смарагдовими склепінням вікових дубів коло цього пам’ятника хочеться молитися. Тихою молитвою пісень, які співала його Наталка-Полтавка.

Це бронзове поличчя — геть незабронзовіле, кожна його рисочка позначена життям.

І з роками тільки глибша та загострюється болісними складками од довколішньої суєти, од людських марнот, болей і страт.

А погляд промінить ту всевидющу потугу, яка зорить тебе наскрізь.

Кажуть, у часи нацистської окупації якесь біснувате есесеня стріляло йому в голову. Очевидно, гадало, паскудне, що так зможе убити цей судний погляд совісті, який палив того палом.

Зотліло те геростратиня, стало десь кавалочком ялового глею, а Іван Котляревський стоїть. Не так собі, як усі бронзові, а живіший од живих!

Будеш, Батьку, панувати, поки живуть люде!

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.