Культура

Він висмоктував сюжети, ніби кров комар…

Як не дивно, це портрет генія. Він геніально писав колонки некрологів, репортажі, замальовки. Його нотатки — легкі як іспанський танець. Із щільністю два першокласних жарти на одне речення.

Я пришпилив би його меморіальну дошку на стіну чернівецької кафедри журналістики, тільки для того, щоб вигнати звідти примар нудотності і правильності, і запобігти виробництву рамок.

Він висмоктував з міста сюжети, як комар кров з-під ніжної шкіри. Він писав про Гітлера і про чернівецьких розносчиків газет, про способи жебраків вимагати гроші, про любов, про смерть само собою, як штатний автор неймовірних некрологів, про те, як люди все життя обманюють себе, про абсурд життя навколо.

Це було у тридцятих.
Всі сміялися разом з ним, подекуди плювалися від його аполітичності. Захоплювалися його дотепами.

Але не вірили.
І це дивно. Він був одним з небагатьох, хто був, по-перше, правий, по-друге, з його замальовок можна зліпити неймовірний образ міста того часу.

Навколо всі були дуже серйозні і політичні. І загалом профашистські. Для когось це може відкриття, але фашизм — це любов тридцятих.

Зокрема, і в Чернівцях.
Він сочився з кожного рядка тогочасних газет, але не з рядків цього чоловіка. Зрештою десь у 1935-му році його змусили замовкнути. Після того півстоліття у Чернівцях не було вільного слова взагалі.

А ще він кохав сестру Целана.
Дивом пережив війну, і закінчив життя у благополучній Німеччині кореспондентом знаменитої «Фракфуртер Альгемайн Цайтунг».

Кажуть, щільність жартів стала меншою. І, до речі, йому так і не повірили… Його звали Гайнріх Гольдман.

Сергій Воронцов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.