У заголовку хотів написати «бунт»… Але щось зупинило. Я, даруйте, про нашумілий днями (звісно, у вузьких колах) музичний альбом, створений учасниками проєкту МУР і присвячений митцям Розстріляного відродження. По правді, отсей проєкт привертає увагу. Він б’є під дих радянсько-українських академіків і професорів на кшталт М. Жулинського та М. Наєнка.
Ба більше, він лупить по «шістдесятниках» і членах та членкинях укрсучліту. Він утер носа й новоспеченим, сьогорічним лавреатам премії Тараса Шевченка.
Ідеться про Поезію як надкушене «гріховне» яблуко. Не про яблуко привозне, вирощене, кажімо, у Польщі. А про яблуко [дозріле – недозріле]з українських чорноземів. Той, хто закоханий у творчість молодого Тичину чи в захопленні читає «Під осінніми зорями» Рильського, безперечно, категорично проти, на що днями замахнувся зухвало-молодечий МУР. Адже Тичина з Рильським та їже з ними остапи вишні направду – зрадники. Колаборанти (до слова, нині в укрзагалі се дуже «модняцьке» тавро).
Бо той, хто написав вірш «Партія веде», думу про Сталіна «Із-за гір, та з-за високих» і висміював у своїх недолугих гуморесках український націоналізм – хіба не юда! Й після того, що було скоєно в Україні ЗЗ-го року… Гляди, перегодом, Іван Драч і «надихався Леніним» у своїй творчості, а Д. Павличко, «син простого лісоруба» дописався до того, що йому «всміхнулась доля люба // У сяєві Кремлівських зір».
Про своїх сучасників мені якось не з руки писати. Вони ж нині по вerlinale і сzernowitzмeridian’ах доволі активно рвуть на собі вишиванки. Боже помагай! Але, чує моє серце, що незабаром і їх спіткає доля – зухвало-молодечий МУР змужніє, набереться сил, зрештою фахово обтешеться, й замість недавньої музично-літературної бульки, вивергне бунт. Я в отсе щиро вірю…Тоді й постане питання: а що ж таки красне письменство на рідних теренах!
Quid est veritas? – пригадуєте, римський прокуратор Понтій Пілат поцікавився в Христа.
Ярослав Орос
