За церковним календарем, сьогодні Галини. Тож принагідно вітаю Галин з Галиною! Зокрема, й Галина Новосад, книга якої випадково трапила мені до рук. Є професійні письменники, а є професійні читачі. Галина Новосад — професійний, затятий читач. Але вона пише про те, про що читає. Виходить книга про книги!
У заголовку хотів написати «бунт»… Але щось зупинило. Я, даруйте, про нашумілий днями (звісно, у вузьких колах) музичний альбом, створений учасниками проєкту МУР і присвячений митцям Розстріляного відродження. По правді, отсей проєкт привертає увагу. Він б’є під дих радянсько-українських академіків і професорів на кшталт М. Жулинського та М. Наєнка.
6 березня шістьдесят якогось там року ми, всі хлопці нашого класу, втекли з уроків… Ця ганебна пляма зі мною вже шістдесят літ. Пояснити чому ми втекли, я досі не можу. Якийсь злодійкуватий героїзм чи що. Мені просто соромно.
Зазвичай весну розпочинаю з гарних жіночих романів. Вони якось органічно поєднуються з пробудженням природи й завжди додають оптимістичного настрою. А зараз обставини нашого життя такі, що додаткова порція оптимізму точно не буде зайвою. Тож взялася за роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко», що зовсім недавно вийшов у Видавництві 21.
Історія про те, як виникає оцінка з мінусом чи навіщо потрібні дивні книги? Випадково за обміном отримала постмодерніський роман «Тотем» Степана Процюка, виданий 2005 року…. Що хорошого сказати: то це ідеальна річ філологам для написання курсових чи будь-яких інших робіт з літератури.
