Розмоклим довкіллям бреде Осінь. Вона одягла на безлике обличчя страшнувату ритуальну маску, загорнулася від сторонніх очей у плащ, зітканий з мряки, незбутніх мрій і тривожних передранкових снів, а патик в її руках ще пам’ятає, як нещодавно був живим зеленим деревцем на злеті серпня. Вона вже перейшла міста і села, поля і лісосмуги й тепер прямує до прадавніх хащів, на іншому кінці яких під подувами холодного вітру полощиться виснажена тканина реальності. Випалена холодом і безнадією найдовших зимових ночей, просочена вологим весняним подихом і обпечена літнім сонцестоянням, ця тканина вже геть обтріпана і ветха й крізь неї все виразніше протупає оксамитово-чорний виворіт світу.
Дійшовши, Осінь дістане з вологих складок свого плаща, побитого іржею, ножа і розітне ним благе, поточене часом, запинало, що відділяє реальність від потойбічних протягів. Якийсь час вона задумливо вглядатиметься в іскристу пітьму, в глибині якої виблискують хижі вогники 
холодного нетутешнього світла, і де почнуть клубочитися перші тіні, а тоді піде запалювати спеціальні лампадки, що вказуватимуть шлях тим, хто невдовзі має прийти.
Осінь запалюватиме все нові й нові вогники, поступово, один за одним, вони спалахуватимуть в лісових хащах і на встелених сухим листом стежках, їхнє тремке світло тягнутиметься крізь незатишний присмерк полів, поступово підступаючись спершу до найвіддаленіших, майже безлюдних хуторів і сіл, а тоді все ближче до великих метушливих міст, що ніколи не знають спокою. І коли настане час, ці вогники стануть дороговказом для тих, хто пройде крізь розітнуту тканину реальності, щоб на одну ніч згадати, як все було, ненадовго відігрітися від дошкульного холоду і вдихнути пріле осіння повітря, в якому протяги носитимуть їхні спогади про давно минулі часи, що більше ніколи не повторяться. І так відбудеться свято.
Наранок більшість вогників згасне і тіні потягнуться назад. Останньою йтиме Осінь. Вона ще на якусь мить зупиниться на самому кордоні поміж завмерлим в тумані ранковим лісом і вивернутою назовні чорною порожнечею, що дихатиме неприродним холодом, втомлено обернеться, щоб кинути останній погляд на довкілля і запам’ятати все, що було, а тоді зробить крок, перейде межу сьогосвіття і почне латати благу й обтріпану тканину реальності, щоб та могла протриматися принаймні до наступного року.
Ну, а наша студія продовжує сумлінно фіксувати безкінечний рух Колеса року. Що ближче до завершення річного циклу, то повільнішими стають оберти і то тихіше поскрипує його зношений і розхитаний механізм. На обрії найближчих днів вже виразно бовваніє свято стрічання мертвих, про що хрипло сповіщають ворони на деревах поблизу обласної лікарні. Тож радимо тепліше вдягатися, раніше лягати спати і не гасити випадково знайдені цими днями запалені лампадки – бо тоді осіннім гостям буде важче знайти свій шлях і вони можуть образитись.
Олексій Жупанський
