Вчора, 30 жовтня Олегові Лишезі виповнилося би 73… Всі роки бракує його — і бракуватиме тепер уже довіку. Так хотілося би знову почути кришталевий сміх Маленького Принца, усміхнений голос невразливого до повсякденних бід і турбот мудреця, безмежно талановитого поета і друга…
Здрастуй, мій рідний край,
Горда моя країно,
Ти все одно – мій Рай,
Хоч навкруги – руїни.
Довгий додому шлях,
Хмуре чоло, як небо,
Там, у чужих світах,
Важко було без тебе,
Роберт Міхельс ще 1911 року сформулював закон формування еліт, який називають «Залізний закон олігархії». Спостерігаючи поведінку учасників різних соціальних мереж і груп, я сформулював для себе «Залізний закон обивателя».
Розмоклим довкіллям бреде Осінь. Вона одягла на безлике обличчя страшнувату ритуальну маску, загорнулася від сторонніх очей у плащ, зітканий з мряки, незбутніх мрій і тривожних передранкових снів, а патик в її руках ще пам’ятає, як нещодавно був живим зеленим деревцем на злеті серпня. Вона вже перейшла міста і села, поля і лісосмуги й тепер прямує до прадавніх хащів, на іншому кінці яких під подувами холодного вітру полощиться виснажена тканина реальності. Випалена холодом і безнадією найдовших зимових ночей, просочена вологим весняним подихом і обпечена літнім сонцестоянням, ця тканина вже геть обтріпана і ветха й крізь неї все виразніше протупає оксамитово-чорний виворіт світу.
Пані Файфура місить тісто на вареники. За вісім довгих місяців, перша коротка зустріч. І раптом невідомо звідки з’являється у променях ранкового світла здоровенна Муха. І наповнює своїми розсікаючими прольотами і мерзенним бруньканням усе приміщення заграничної кухні.
