Іван Просяник серед них найбільш унікальний: його травознайські книги — не тільки рецепти, а справжнісінька художня література. Хоча його язицько-антихристиянські екзерсиси не витримують жодної критики…
Валентина Мастєрова — не тільки моя однокурсниця, але й письменниця високого рівня, бо їй болить минуле і теперішнє. А ще Мастєрова — причина недоєних корів… Коли жінки в селах зачитувались її «Сучою дочкою», то забували про господарство…
Леонід Ісаченко — володар смашного слова: його «Хуго і Фігу» — таки унікальне явище. Прочитайте!
Петро Дідович був чи не найкращим прозаїком серед чернігівських літераторів. Колись про це сказав Олександр Олійник у присутності Станіслава Реп’яха, Дмитра Іванова та решти класиків соцреалізму. Їм це дуже не сподобалось… Між тим «Буття зелене» — вершина, яку, на жаль, чернігівські письменники чи й прочитали… Якщо вони взагалі читають… Бо зустрічаю колись одного письмака, питаю чи прочитав він «Буття зеленее» Дідовича. Відповідь була характерною: «Ні! Він мені ще не подарував!»…
… Читаю вже у іншого чернігівського письменника спогади про останні письменницькі збори обласної організації за участі Реп’яха, після яких всі покинули хворого Станіслава Панасовича в інвалідній колясці, а самі… ломанулися до фуршетного столу… Обурюється письменник тим сумним епізодом… Читаю і думаю: а чого ж ти не лишився з Реп’яхом, не вивіз його до фуртшетного столу?
Колись Валентина Мастєрова питала мене: за що я так не люблю чернігівських письменників?!
Ото за те…
Василь Чепурний
