30 червня… День, коли відійшов від нас у засвіти Назарій Яремчук. Згадав його, виступаючи сьогодні в Харківському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, презентуючи українську пісню, як одну із значущих цінностей нашого Народу. Не перебільшую, але такі мої славні земляки як Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Іван Миколайчук, Дмитро Гнатюк, Левко Дутківський сотворили своїм талантом і закоханістю в Україну той духовний протуберанцевий спалах, що відновлював якісь особливі ренасансні сили української душі, завжди спраглої Свободи.
Інколи здається, що їхньою почуттєвою енергією, якоїсь дивовижної й незбагненної краси, живилася вся Нація. Ба більше. Все українство Світу, що єдналося, відроджувалося навколо їхньої Музи….
Переді мною, як уже архівний раритет – спеціальні випуски газети «Буковинське Віче» (29 листопада та 6 грудня 1995 р.), присвячені 44-й річниці Назарія. У пишно розквітлому яблуневому саду рідного обійстя під Вижницею на Черемоші викарбувані слова цього вершинного творця й виконавця української Пісні – «Я разом із своїм народом».
Це – майже прощальна відповідь на розгадуваність Назарової присвяти, моральної місії життя. Сам Митець за два місяці до завершення свого земного шляху (квітень 1995р.), ніби сповідаючись, напише: «В тобі душа моя, / В тобі життя моє, / В тобі любов моя, / Тобі співаю я! / В тобі надій зоря. / В тобі мій світ сія, / Тобі співаю я / співаю я…».
Життя для України, з Україною. Вона була для нього «понад усе». Матір’ю, коханою, рідною Землею, Українським народом, Українською Державою. Пам’ятаємо з якою пристрастю він закохувався в глибинні джерела національної культури, з якою радістю й натхненням сприймав кожний вибуховий успіх нової української пісні. А як чуттєво, мудро й шляхетно Назарій відгукувався на витворений феномен пісенної Музи – «Смерічку».
1984-го він писав: «Як дерево, що вбирає наснагу своїми коренями із рідної землі, так і «Смерічка» – символ цього дерева всотує із джерел рідного фольклору, мелосу живлючі соки пісні, які віками створював народ, і, ожививши їх своїм творчим натхненням, виносить до людей у нових шатах, що тільки прикрашають, молодять вічно молоду народну пісню».
Очевидно, про Назара замало говорити як про талановитого й неперевершеного Митця. Адже він унікальної проби ЛЮДИНА. Благородний, щирий, по-громадянському мужній і вічно закоханий в Україну. На початку 90-их його добрий творчий друг, поет-пісняр Володимир Крищенко захоплено писав: «Знали б ви, як світилися очі Назарія, коли Україна стала самостійною Державою!»
Чесно й жертовно він служив цьому верховинному ідеалу, безустану нагадуючи близьким і далеким, що черства душа не співає. Вона мусить завжди летіти «крізь долю, над суєтою, у вільному леті, вільною людиною».
Нині всі, хто пам’ятає, згадують добре й правдиве слово-спомин Степана Галябарди про високість лету Назарія: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну!»
Георгій Філіпчук
