Цікава тема, яку треба більш ретельно дослідити. В рамках деконструкції ху*ні, яка програмує життя цілих поколінь. Запишу поки що тезисно. Завжди помічав, що в навколохудожніх розмовах, або в коментарях, періодично і напрочуд стабільно з’являється якась людина, яка каже «Художник має бути голодний».
Причому це може бути в тему, може не в тему, може бути іронічно, на повному серьйозі, іноді — сумно, або зухвало. Словом, може бути по-різному, але факт, що це якась стала ідіома. Оця зв’язка професії «художник» і «має бути голодний» є дуже стабільною у свідомості суспільства, причому настільки, що декларується абсолютно безапеляційно. Як те, що взимку холодніше, ніж літом.
Я завжди цікавився суспільними стереотипами, які програмують поведінку цілих поколінь, а тут бачу, що ніфіга собі, а я навіть не здогадуюсь про походження саме цього. Хто це взагалі вигадав, яким чином це пішло в люди, який мало спочатку сенс і чи коректно використовується?
Але ця ху*ня настільки стало присутня в навколишньому середовищи, як стереотип відношення суспільства до художників, який має потужні наслідки, що аж стало не по собі. «Художник» тут в широкому сенсі, бо це може бути артист, філософ, музикант, письменник, режисер, тобто людина яка створює «культурний продукт». Хоч я і не люблю це словосполучення.
Щиро думаючи, що то може я один не в курсі звідки це взялось, я вирішив провести невелике дослідження і розпитати людей. Було поставлено два питання: «чи знають вони цю фразу?» і «чи знають її походження і в якому контексті вона використовується?» Попросив при цьому не користуватись Гуглом. Опитав таким чином десь людей сорок, причому не тільки художників, а і мистецтвознавців, культурологів, музикантів, письменників, лікарів, бізнесменів, філологів, істориків, журналістів і навіть політтехнологів.
Фразу, звісно, чули всі. А от походження її не знає ніхто. Були цікаві версії про її походження і здогадки про період виникнення. Одна людина навіть сказала, що це з якогось радянського фільму, що є як раз правдою. Версії про походження з роману Еміля Золя «Творчість» і, що це перефразоване висловлювання Чехова, з приводу того, що «голод єсть малодушиє, что человек создан для борьби с природой, что нє єдіним хлєбом сит будєт чєловєк, что нє тот артіст, кто нє голодєн» були найцікавішими.
Також були версії про ранньокапіталістичне і ранньорадянське походження. Були і інші, глибші в історію. І про контекст теж, в сенсі, що художник має бути голодним «до життя», а не фізично, інакше він нічого не створить.
Але факт такий: ми живемо в масовому стереотипі пізньорадянської доби, а саме цитати вирваної з контексту фразочки з дітячого радянського кінофільму 1974 року «Автомобіль, скрипка і собака Клякса». «В нарід» вона широко пішла за принципом радянського обивателя, який безкінечно цитував «С льогкім паром» чи «Операцію Ы», де речення з одного контексту переносяться у власне життя, а часто в інший контекст і набувають ідіомічності.
Повністю фраза звучить так: «Артист должен ходить голодным! А девочка плакать не должна!». Порадую вас, тут є навіть два потужних стереотипи. Звідти і пішли модифікації «художник должен бить голодний», чи «талант должен бить голодний». За нашим західним кордоном це все взагалі сприймається, як повна «пурга». Що очевидно.
В сучасному контексті «Художник має бути голодний» використовується, як пояснення, чому суспільство, а якщо брати вужче, то його масовий представник, має повне право не платити художнику за його роботу, чи платити менше ніж іншим, чи взагалі не оцінювати її в матеріальному контексті. Таким чином суспільство робить для художника «велике добро», тому, що «ситий», чи «присичений» художник нічого не створить.
Це суспільна індульгенція, яка виправдовує, чому його просто необхідно тримати в таких умовах, бо саме для художника це «благо». Якщо загострювати, то його навіть можна кинути на бабло, бо це в його ж інтересах. Тобто цей стереотип є програмою дикунських і деструктивних суспільних стосунків, за принципом «сама винувата».
Олекса Манн
