Німецький письменник Вінгфрід Зебальд в своїй книзі «Повітряна війна і література» описує досвід свого колеги, ще одного німецького письменника Ганса Носсака, який пережив апокаліптичне бомбардування Гамбургу королівськими ВПС Британії (операція «Гоморра») в 1945 році.
«Якась жінка мила вікна, у одному вцілілому на весь квартал будинку, — пише Носсак. — Я подумав, що вона божевільна… В іншому вцілілому будинку, посеред самого пекла внизу, люди сиділи на балконі, і пили каву… Це було чимось неможливим, як у якомусь фантастичному фільмі».
Зебальд пише, що тут ми стикаємося з браком моральної чутливості, що межує з НЕЛЮДЯНІСТЮ… Але буденна рутина, пише далі Зебальд, є найбільш перевіреним та найприроднішим засобом збереження так званого здорового глузду…
Словом, якщо комусь з нас посеред повітряної тривоги і роботи ППО раптом нестерпно схотілося спекти гарбуза, або зварити холодець, і «ібись воно всьо коньом», то не переймайтеся. Ви — абсолютно нормальна людина!
До речі, в німецькому записаному досвіді ці бомбардування фактично відсутні. Вони їх «витіснили». Жодної згадки, жодної розповіді, жодної рефлексії. Не було такого, та й годі. Забули.
Сподіваюся на таке витіснення чекає доля ще одного всім відомого народу… Хоча в нього і так все витіснене, від самих початків…
Віталій Чепинога
