Свого часу відмовилася від пропозиції кіногрупи одного з каналів знімати серіал за моїм романом «Суча дочка»… Причин багато. Головна – хочеться аби серіал був по-справжньому українським, з отим українським духом, душею, українською справжністю, якої в принципі не може бути, коли фільм російськомовний. Згодом ця кіногрупа анонсувала російськомовність своїх майбутніх серіалів. Шкода. Дивлюся на ІСТV серіал «Дільничний з ДВРЗ» (ніби така назва) і насолоджуюся.
Насолоджуюся природністю, мовою героїв. Вони сприймаються легко, правдиво. Ніби зійшли з вулиці й стали на екрані. Я б іще порадила режисерові – негативним героям додати в текстах суржику і російської мови. Тоді б і зовсім було те, що треба.
Як по шкірі котився мороз, коли героїня турецького фільму «Величне століття» – Роксолана говорила з екрану, оте могутнє, найсильніше для мене (і хіба лише для мене!) «Я… з України».
Прекрасний дубляж українською і сьогодні робить цей серіал актуальним на екрані каналу. Саме на тому каналі, який обрав був, як на мене, хибний шлях, чужий. І точно блукав на цьому шляху, маючи за поводирів людей, що не розуміються на справжніх скарбах, підміняючи рідне золото чужою міддю.
Валентина Мастєрова
