Їх спершу катували, а потім повели на розстріл. 27 київських студентів і юнкерів, які в тій страшній м’ясорубці 29 січня 1918 року втратили орієнтацію і вийшли прямо до рук російських звірів. Гімназист Київської Української Гімназії Григорій Пипський перший заспівав Український Гімн. За ним заспівали решта. Поки кулі не примусили їх замовкнути назавжди.
Але триста київських студентів затримали вступ чотиритисячного війська Муравйова до Києва на чотири дні.
Я була під станцією Крути кілька разів, і кожного разу — взимку. Там така місцевість – рівна, як стіл, пронизувана сотнями вітрів, ані лісочка, ані пагорба, ані яру… Незатишна, невесела… Там і влітку, мабуть, дмуть потужні вітри. А коли мороз – здається, що тіло кам’яніє, січене лезами крижаного вітру, і ти втрачаєш здатність рухатися. І от уявімо – ці діти сиділи в промерзлих окопах, витримали кількагодинний бій, потрапили в полон, їх катували, роззули й роздягли. І повели на страту. А вони в лице тих звірів заспівали «Ще не вмерла Україна…»!
Це були добровольці. І влада їх кинула напризволяще.
Нічого не нагадує?
Із звернення студентів університету Св. Володимира до київського студентства: «… Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російська грабіжницька орда, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим…»
Як страшно, що наша історія ходить колом, і зараз ми опинилися на тому ж витку, який уже проходили 100 років тому.
Знищують найкращих. Влада бездіє. Орда наступає. Просто пам’ятаймо, що після Крут до Києва зайшов кривавий Муравйов. І це було вже новим — страшним і трагічним — витком української історії…
Галя Плачинда
