На світлині угорі — Матвій Данилюк. Єдиний з крутянців, який вижив у бою під Крутами і дожив до Незалежності України. До кінця життя зберігав вірність українській ідеї. Помер в 1994-му у віці 102 років в невеликому селі Ватинці за 50 кілометрів від Луцька. На іншій світлині — його правнук, боєць спецроти «Світязь». Загинув у 2014-му в Іловайську.
Сьогодні день пам’яті Героїв Крут. Моторошна загибель юнаків, кров яких заклала чи не перший підмурівок майбутніх українських перемог. Тодішні київські філістери – тьма-тьменна! – байдужі до всього українського, були готові підставлятися під нагаї будь-якої влади. І тендітні хлопці з усім романтичним запалом повірили Тарасові Шевченку, братству тарасівців, Іванові Франку, повірили Великим Українським Мертвим, і малочисельній пасіонарній інтелігенції.
Їх спершу катували, а потім повели на розстріл. 27 київських студентів і юнкерів, які в тій страшній м’ясорубці 29 січня 1918 року втратили орієнтацію і вийшли прямо до рук російських звірів. Гімназист Київської Української Гімназії Григорій Пипський перший заспівав Український Гімн. За ним заспівали решта. Поки кулі не примусили їх замовкнути назавжди.
Не дай, Господи, зустріти одиноко глибоку старість в Україні. До такої застороги спонукали мене і вислови чинного президента щодо харківських стариків-погорільців, яких до «будинку пристaрілих» віддають «невдячні діти»… За цю необдуману, дурнувату фразу гаранту вже добряче «насипали».
Добродій Василь Чепурний – чоловік поважний. А тут, візьми, його недавній допис «Люлька Шевчука диміла і в Чернігові…» викликав у мене лукавеньку усмішку в кутиках уст. Ще б пак! Читаємо, зокрема: «Взагалі ж Валерія Шевчука я вважаю – давно, з непохитним переконанням – достойним Нобелівської премії, бо, скажімо, «Ім’я троянди» Умберто Еко «списане» із Шевчукових писань».
Оце в такий час 84 роки тому мама народила мене. Десь близько 5-ї години ранку. Правда, сніги тепер не ті. Тоді Катеринопіль так завалило снігом, що мій батько, вже відомий у селі тракторист, сів не на трактор, а взяв у колгоспі сани й пару коней та й поїхав до лікарні за три кілометри маму й мене забирати.
