Сьогодні день пам’яті Героїв Крут. Моторошна загибель юнаків, кров яких заклала чи не перший підмурівок майбутніх українських перемог. Тодішні київські філістери – тьма-тьменна! – байдужі до всього українського, були готові підставлятися під нагаї будь-якої влади. І тендітні хлопці з усім романтичним запалом повірили Тарасові Шевченку, братству тарасівців, Іванові Франку, повірили Великим Українським Мертвим, і малочисельній пасіонарній інтелігенції.
Повірили!
І пішли під кулі, прихопивши до кращих світів не одного «асвабадітєля».
Тих, що вижили, чекала різна доля, деколи прижиттєво не краща, а набагато важча і страшніша від смерті героїв.
Як тонко писав Олекса Стефанович у вірші «Крути»:
О, ви уміли за Неї лягти,
мужньо лягли і діточо.
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних сорочок.
Степан Процюк
