Конкурс на кращий ескіз Великого державного герба України завершився. Журі нарешті визначило переможця. Вкотре переконуюсь: теперішні «креативні молоді реформатори» ніби й не жили при «совку», але при цьому все, що народжують — якесь совково-комсомольське, вторинне, убоге і безталанне. Як і їхні примітивні гуморески зі сцени, жалюгідно-хамувате кривляння з відосиками чи так зване керування державою.
Перефразовуючи китайців: не приведи, Господи, щоб під час війни, пандемії і розрухи нами керував дев’яносто п’ятий квартал…
Ось і ескіз-переможець.
Але що це? Якась примітивна еклектика, «горох з капустою», бездарна ілюстрація для затрапезного дитячого журналу позаминулого століття! Шановні члени журі! Невже у вас зовсім нема смаку? Невже ви настільки естетично глухі й сліпі, що не бачите цього любительського мазюкання на рівні художника районної газети?
Погоджуюсь з думками тих, хто вже належно оцінив це «чудо геральдичного мистецтва». Тут, аякже, і неодмінна калина, і колоски, очевидно, української пшениці, і барви українського прапора… під ногами (!). І чомусь наманікюрений лев, і якісь, схожі на 
зловісних змій, стрічки… А ще – «миловидний», весь у білому Архистратиг Михаїл зі скривленим мечем і чомусь у білих, схожих на дитячі, чунях (це таке своєрідне ноу-хау: гугліть скільки завгодно, але ви ніде не знайдете Архистратига Михаїла з кривим мечем, у білих тапочках і в ангельському хітоні)…
Нагадаю, що в пантеоні богів це – грізний, войовничий командувач (архістратиг) Божого війська супроти нечистих сил, яких перемагає в нещадній битві… Тут же він, здається, усім своїм виглядом аж промовляє до ворогів: та треба просто подивитись сатані в очі і перестати стріляти — і все буде ок…
Жесть!
(Як люблять казати «молоді і креативні»).
… Не лізьте, будь ласка, туди, де ви нічого не тямите. Не поріть гарячки. Краще зробіть усе, на що ви, може, здатні, щоб зупинити падіння держави в прірву, щоб зменшити коронавірусну біду, яка насувається на всіх нас, і масштабів якої ви, здається, не усвідомлюєте. Чи ви як той страус, котрий ховається від загрози, встромивши голову в пісок?
… А колись, у ліпші часи, якщо буде на це суспільна потреба, займемося і Великим державним гербом.
Михайло Сидоржевський
світлина Володимира КОСКІНА
